Б а м п е р

Із циклу « Мої дорожні пригоди»

Орест ПАВЛІВ

Їду на машині, а на дорозі ожеледь страшна. Занесло. Не виїду. Їде трактор Т-150К, зачепив трос прямо за бампер, бо до крюків не доліз. Така багнюка, а роби переодягнутися нема. Трактористу кажу, що тут зусилля багато не потрібно, мені тільки трохи допоможи, щоб я з льоду виїхав. Трактор тронутися і не може, сам буксує. Тракторист добавив газу, колеса протерли лід, трактор рвонув вперед… з моїм бампером, а машина зосталась на місці. Довелось мені лізти в багнюку і чіпляти трос за крюки. Після чого трактор витягнув мене на дорогу. Я відчепив трос, подякував тракториста за його «філігранню» роботу, зауваживши, що він, мабуть, закінчив не просто курси тракториста, а якісь семестри в академії трактористів. Кинув бампер в багажник і поїхав в місто Дружківку на СТО, щоб приварити багажник на місто. А це було чи 2011, чи 2012 році. Був у нас в той час президентом, прізвище не згадаю, а його лагерну кличку не забув – Хам. Так при Хамі, краще всього, я так думаю, жилося нашим міліціонерам. Зараз на вулиці 2016 рік, і іде спор, що у нас на Сході війна чи АТО. А в той час, про який я пишу в Дружківці проходила точно війна. Все місто, особливо в неділю, було загороджено постами ДАІ. Крім стаціонарних постів розгорталися тимчасові. Всі ґрунтовні дороги, що вели в місто, були перекриті, як мінімум, одним постом. Асфальтні дороги мали не менше трьох постів через 0,5-1 кілометр. Операція була розроблена так ретельно, що не один ворог не міг проїхати в місто без огляду. Під «ворогом» вони розуміли простих громадян України, які їх, до слова, кормили і утримували. Одного разу у неділю я поїхав на базар, так мене за два кілометри зупинили три рази. Після третьої зупинки, після третього, не побоюся сказати, «шмону» я запитав у міліціонерів, що трапилося у місті: «Чи місто захватили терористи? Чи війна почалася?» Нащо старший групи у не дуже чемній формі відповів: «Чим ти не задоволений? Радуйся,що ми тобі штраф не виписали. Їдь далі». Приїхав на базар, і мене вчетверте зупинили. А заїзд на базар і стоянка з двох сторін, тому виставлено два пости. Слухайте, якби б було десять заїздів, то було б десять постів. Тільки уявыть, скільки дармоїдів утримував наш народ! Але саме цікаво те, що бандитів і злодіїв вони не затримували, тому що ті завжди при грошах і завжди могли кинути оцім «правоохоронцям» п’ятдесят, сто, двісті і більше гривень. А що ти візьмеш з селян, залізе в кишеню, достане купу грошей, а там — дві гривні і попадаються інколи п’ятірки. Ще й навозом від них тхне. Так виходить, що наши « правоохоронцям» було вигідно мати розгул бандитизму і злодійства в країні. Вони від цього кормилися.
Так, оці всі заходи проводилися для грабунку народу. Їхні начальники відпускали «правоохоронців» на полювання на український народ, і ті з завзяттям кидалися на автоводіїв, шукаючи несправність авто, а насправді привід грабунку людини. Якщо не находили несправність, то лізли в салон, чи є вогнегасник. Лізли в багажник дивитися, чи є аптечка. Провіряли її укомплектованість, може, паска нема, або якісь ліків.
А деякі «правоохоронці»-дармоїди навіть не оглядали автомобіль. Розлінилися. Вони тупо зупиняли машину , забирали документи та вимагали гроші: «В тебе машина несправна, давай двадцять гривень». Той каже: «Так а яка несправність? Давай двадцятку, це не багато. Бо як полізу і знайду, то це тобі вийде в сорок гривень», — каже «правоохоронець». Один знайомий розповідав, як його зупинили даішники десь за містом, забрали права, техпаспорт і заявляють: «Давай сорок гривень, у тебе машина не справна». « Як не справна ? Нова машина, — відповідає водій Я два місяці, як її купив». «Нічого, — каже інспектор, — я знайду. Буду ритися годину, дві, три, але порушення знайду. Але тобі це буде коштувати уже сто гривень». А от коли прийшли справжні терористи, маю на увазі весну 2014 року, то у них не хватило ума перекрити дороги у місто. Ми бачили, як у Донецьк їхали колони автобусів з ростовськими номерами, щільно забитими моськвинськими боєвиками. Ми бачили, як у Дружківці регулярно автобус відправлявся від ДК («Етюд»), який виділила місцева влада під штаб і житло бандитам-бойовикам. Ввечері автобус привозив їх назад у місто. Водій лінувався підвозити їх до ДК, а зупинявся на зупинці громадського транспорту. З автобусу вилазили бойовики з бітами, арматурой і йшли відпочивати в ДК. Це були бандити з Московії, а місцевих зрадників Батьківщини, які оставались в автобусі, розвозили по домам. Це ж їх возили на мирні мітинги наших людей, які виходили за Україну. Це вони вбивали і калічили наших патріотів. Інтересуюсь, бандити цю будову брали в оренду? Хто видавав ? Скільки поступило коштів? А потім у дивовижний спосіб там трапився пожар. Все згоріло. Уже при Україні! Чи не для того, щоб замести сліди? А ремонт роблять за бюджетні кошти, тобто за наш з вами рахунок. Ще й подяку отримали.
Так чому оці «правоохоронці» не закрили наші міста від бандитів – бойовиків навесні 2014 року? Хто будував свій дім, а це забирало і п’ять, і десять, і двадцять років, той добре знає, що увесь час будівництва вся сім’я затягувала паски. Всі гроші йшли на будматеріали, на будівництво. Економили на їжі, на одягу, на ліках, на розвагах. І це кілька років. А у нас будується держава – незалежна Україна. Нам всього 25 років. Це так мало в історичному часі. І всім тяжко, дуже тяжко. Але народ розуміє, що ніхто йому державу не збудує. Не прийдуть сюди японці, канадці, литовці, чехи будувати нам державу. Кожна нація збудувала собі державу, і українська нація мусить збудувати свою, Українську державу. І збудує! Всьому свій час. Народ це розуміє і працює на це. Мало поки ще отримає за свою працю, багато платить за комуналку, платить високі податки, але розуміє, будується держава — треба терпіти і працювати , тяжко працювати. Але нація розуміє, що держава без правоохоронних органів існувати не може. Тому на міліцію, СБУ, прокуратуру, суди держава завжди виділяла великі кошти. Тут завжди були зарплати, вищі ніж в середньому по країні. Довгі, добре оплачуванні відпустки, ранній вихід на пенсію і інші пільги .
І от візьміть міліцію. Молоді здорові люди. Фізично не виснажені. Не було у них радикулітів, гриж, силікозів і інших професійних хвороб, а в 45 років виходили на пенсію. Достойну пенсію, завжди вищу ніж середня по країні. Суспільство це знало і розуміло, але припускало, що в силу свого обов’язку, коли настане час «Ч», час небезпеки державі і народу, ці люди першими стануть на захист своєї Батьківщини. А що бачимо ми? Весна 2014 року. На нашу землю прийшли московські бойовики (банди Гіркіна, Беса, Мотороли, Гіві, якісь кізяки), а наші міліціонери не чинили опору ворогові, зрадили присязі, зрадили Батьківщину. Більшість перейшла на сторону ворога. Загін міліції у 150 чоловік здав увесь арсенал зброї шістьом бандитам. А так як шістьом бандитам тяжко погрузити весь арсенал зброї, то міліціонери самі і погрузили зброю в транспорт бандитам. Іде третій рік війни України з Московієй. Тисячі загинувших людей, зруйновані села, міста, підприємства, а зрадники Батьківщини не понесли покарання. У нас у місті уже другий начальник міліції, і ніхто з них не виступив перед суспільством, хто з бувшого особового складу міліції засуджений, хто під слідством, хто у розшуку. Де бувший начальник міліції, де його замісники? Ходять слухи, що багато зрадників благополучно вийшли на пенсію і отримають, при тому, добру державну пенсію. А куди дивиться прокуратура міста? А це не ті прокурори, які не відкрили ні одної справи проти бандитів, котрі господарювали у місті навесні і літом 2014 року? А це не ті прокурори, що з’їздили у тил у Краматорськ і оформили собі УБД (учасник бойових дій)? Юрій Віталійович, розберіться, будь ласка, з нашими прокурорами. Вірніше, з Вашими. Звісно, всі добре бачать позитивні зміни в Генпрокуратурі України з приходом туди Юрія Луценка. Але на периферії в прокуратурах змін не видно. Сподіваюся, це тимчасово. Не доходять руки. А чого оці прокурори не відкриють справи по заочному засудженню бандитів, пики яких зображені на щитах з надписами внизу: «розшукуються особливо небезпечні державні злочинці!» Там крім утримування таких злочинців у в’язниці передбачувана і конфіскація їхнього майна. А ми не знаємо, де розселити переселенців, або що виділити з житла для воїнів АТО.
Хотілося б знати, а де наше СБУ? Скільки притягнуто до відповідальності осіб за організацію «референдумів»? Скільки віддано під суд голів і членів комісій так званих «референдумів?» Хто складав у місті «розстрільні» списки місцевих патріотів? Коли вони будуть засудженні. І чи будуть засудженні? А як телефони і особливі дані патріотів, що приходили у військкомат Дружківки, щоб добровільно вступити до лав ВСУ для захисту Батьківщини, дивним чином опинилися у руках бандитів Гіркина? До слова, нікого з добровольців так і не було мобілізовано, хоча дехто приходив по три рази. А от дані усіх добровольців збирали. Для чого, щоб віддати ворогові? Бандити потім тероризували наших патріотів і їх сім’ї. А що робила місцева Краматорська СБУ навесні 2014 року? Коли «Громада Дружківка» організувала мирний мітинг 23 лютого 2014 року для вшанування героїв Небесної Сотні, то уже за дві доби до міста почали звозити з усієї області асоціальні елементи для зриву цього мітингу. Місцеві колаборанти організували банди з місцевих алкоголіків і наркоманів, а також з інших любителів легких грошей . Учасників мирного мітингу було закидано пляшками, камінням, яйцями, дротиками — мітинг був зірваний. На десяток патріотів було привезено півтори тисячу колаборантів. «Громада Дружківка» офіційно звернулася до правоохоронних органів, у міліцію, прокуратуру, СБУ, щоб організаторів цього шабашу колабораціонізму у Дружківці 23 лютого 2014 року було притягнуто до відповідальності. І якщо міліція і прокуратура, в порушення закону, узагалі промовчала, то Краматорська СБУ офіційно відповіла , що порушень в діях бандитів не виявлено. Чомусь згадалися висловлення знаного українського поета з Луганщини Василя Голобородька: «Першими сепаратистами були не асоціальні елементи, а зрадники з луганського СБУ». А хто видав бандитам Гіркина адреси приватних власників вогнепальної зброї, після чого терористи приїздили по домам і квартирам людей і конфісковувала її на свої потреби ? Це ж дозвільний відділ зброї знаходиться під носом, у Краматорську. А хто танки у Дружківці і Костянтинівці знімав с постаменту для потреби терористів? Хто техніку виділяв? Хто засуджений за всі переліченні злочини? І якщо це не зрада працівників Краматорського СБУ, то це називається — бездіяльність. Правильніше, злочинна бездіяльність! Може, хтось з них засуджений, принаймні, звільнений ? Ні,кажуть, всі на місті. Грицак, у нас стільки людей, які проявили справжній патріотизм в АТО — це ж готові кадри, бери їх до себе на службу замість оцих чи зрадників, чи не вмілих працівників. При тому, що можна залучати для цього і інвалідів АТО. Половина працівників там — кабінетні. Принаймні так робилося у Другу Світову війну. Всі здорові — на фронт, а їх заміняли, де можна, інваліди.
Читав якось в одній з місцевих газет, що в місті Дружківка судять бувшого співробітника ДАІ, який, перейшовши на сторону ворога, грабував мешканців міста. В суд на цього зрадника подала приватна особа, у якого цей «правоохоронець» «віджав» авто і вкрав сімейні коштовності. Навіть його новий начальник, місцевий гауляйтер, якого поставив на Дружківку терорист Гіркин, був обурений і обіцяв цьому зраднику розстріл. Звичайно, не зате, що грабував, а що грабував в свою кишеню, а не на «общак». Так ця приватна особа подала в суд на цю, хотів написати людину, а рука не пише, на цю особу. А де прокуратура, де СБУ, де Х. Деканоїдзе, де Арсеній Петрович? Чи його покарали,чи звільнили з органів? Так він без вас звільнився і вступив у банду терористів. Ще у минулому сторіччі за зраду присяги і Батьківщини таких зрадників знищували і тільки через повішення. А він ходить, якісь апеляції подає. Суд без кінця засідає, ніяк не може засудити кримінальника. Парадокс...
Щось, я бачу, трохи відволікся. Я ж пишу про бампер... Так от приїхав я до «обложеної» Дружківки, а це було якраз у неділю, і мене на в’їзді у місто зустрів пост ДАІ, тимчасовий пост, і три працівника ДАІ. Зупинили, побачили, що на авто нема переднього бампера, зраділи і почали типа готовитися складати протокол на штраф, очікуючи, що водій, як завжди, сам запропонує їм суму готівкою рази в два меншої від штрафу. Тут, правда, треба сказати, що наші «правоохоронці» — даішники дотримувалися, як і в усіх бандах «благороднього» закону: якщо тебе на якім-то посту зупиняли і грабували, то уже на інших постах бандити в погонах тебе не чіпали. Достатньо було сказати, що ти пройшов такий-то пост і розплатився там. Натуральні робінгуди.
Звісно, такої наглості від даішників навіть я ніколи не очікував, хоча добре знав цю породу людей. Я розказав їм, яка пригода зі мною трапилась у дорозі, що в цієї ситуації нема іншого виходу, як приїхати на СТО і приварити цей клятий бампер. Показую на бампер, де добре видно що розрив свіжий. Що я не їздив з порушеннями. Не можу ж я взяти автомобіль на плече і принести в майстерню. Та й відсутність бампера не є загрозою дорожньому рухові. Але ніякі логічні доводи на них не діяли. У відповідь я чув, що на вашому автомобілі спереду повинен бути бампер, його нема. Це порушення. А порушення карається штрафом. Не витримав я і кажу: «Стоїте ви тут інкогніто і знущаєтесь над водіями». Старший звертається до одного: «Що він сказав?» «Не знаю», — відповідає той» Тоді звертається до другого: «Сашко, ти в академії учився, що він сказав?» Сашко: «Він сказав «інкогніто». «А що це таке?» «Це лайка така». «А що це за лайка, що я її не знаю?». «Це «ізощрьоная» лайка».
Старший до мене: «Ти що собі дозволяєш?» «Прошу мені не тикати», — відповідаю я і звертаюсь до «академіста»: «А яку академію ви закінчували?». «В Донецьку, на Пожарній. Що не чули про таку?», — відповідає він. «Не чув,але тепер почув» — кажу я. А старший ніяк не угомониться, каже: «Ти дивись везе нам сьогодні на інтелігентів, це вже третій. Ви що інтелігент?» «Так, — відповідаю, — в першому поколінні». «Так от, — продовжує він, – ви знаєте, що з вами буде за те, що ви покрили працівників правоохоронних органів при виконанні, —тут він аж палець підняв,— «ізощрьоной» лайкою?» «Нічого і нікого я не покривав», — відповідаю. «Та ні, нас тут троє, ми чули. А загрожує тобі, чи вам, справа. І ми зараз її оформимо», — каже старший. «Я більше не буду», — кажу я. А сам думаю, хоч би не розсміятися.
Згадав, що коли зі мною була в машині дружина і мене зупиняли і штрафували даішники, то вона завжди дорікала мені, чому я ніколи не попрошу їх, щоб вони не штрафували мене. «Що в тебе зайві гроші?» — питала вона. То я їй відповідав: «Розумієш у чому справа. У результаті селекції і відбору в нашому ДАІ працюють виключно одні покидьки. Нормальні люди там не затримуються. Вони або самі уходять, або їх уходять. Так от я примітив, що оці покидьки більшу насолоду отримують не так от грошей, як від принижування людини. І скільки би їхня жертва не просилася, скільки би не благала їх простити, вони з великою насолодою вислухають і все рівно ограблять людину. Це один із різновидів садизму» А тим часом спектакль продовжувався. «Та ні, про це треба було раніше думати, а не ображати нас такими «ізощрьоними» лайками», — каже головний. «Я ж казав,що я більше не буду. Я хотів по-іншому сказати на вас, але не сказав», — кажу я. «А чого не сказав, а що ви хотіли сказати?» —питає він. «Я хотів вас обізвати…Ні я не можу уголос це сказати» — відповідаю. «Та кажіть, гірше уже не буде. Кажіть, не бійтеся», — каже він. «Я хотів обізвати вас тварюками», — кажу. «Це скотами, значить? Ну, нічого страшного. Це нам не приємно, звісно, але це ж не… не… індульгенція чи як?, — звернувся він до «академіста». «Інкогніто», — відповів той. «От, скотина — це ще терпімо, це ж не інкогніто. І взагалі, знаєте скільки за день називають нас скотами? І нічого. Що ми не люди? А якщо чесно, то ми і самі знаємо, що ми скоти, робота у нас така скотиньська», — каже головний. Я зауважив, що у нас кожен сам вибирає собі роботу, що примусу у нас нема. А далі пішло все швидко. Вони склали протокол зо всіма цими інкогнітами. Я підписав його, зауваживши в спеціальних рядках для порушників, що я міліціонерів не ображав. Забрав свої документи і пішов до машини. А ті двоє до старшого: «Так що ми не будемо його штрафувати?» А старший їм: «Хватить з нього, що він в суді буде відповідати за свій злочин. Отримає 3-5 роки строку — буде йому наука на все життя». А я поїхав на СТО, де хлопці приварили бампер на місто, за що я їм був вдячний, і розказав їм цю історію. Так вони сміялися, сміялися, що коли я приніс їм гроші за їх роботу, так вони їх не взяли. Кажуть, ви нас так розвеселили, що нам і гроші з вас не хочеться брати. Я подякував їм і поїхав додому. Отака коротка розповідь про бампер.
P.S. Після революції Гідності нове керівництво МВС України провело ґрунтовні реформи, і на вулиці наших міст вийшла нова дорожня поліція. Дивишся на них, і серце тішиться: молоді, красиві, чесні і освічені хлопці і дівчата. Україна пишається ними. Бережімо їх!