«Чому спить Дружківка?!»

Дмитро Білько

В останній день Масляної значно пожвавився антифрекінговий рух на Слобожанщині та передусім на Донбасі. Акції проти видобутку сланцевого газу відбулися у Харкові і Донецьку, Костянтинівці, Краматорську і Слов’янську. Цілком очевидно, що активність набуває дедалі виразніших рис. Водночас позначилася загальна тенденція до самоорганізації, а тому можна говорити про певну специфіку згуртування людей в тому чи іншому місті. Нажаль, про Дружківку до поки що нічого сказати не доводиться. Тож подивимося, що відбувається поза її межами.

Найперше, що впадає в очі – це різниця у ступені активності між великими адміністративними центрами та звичайними містами. Як не дивно, задніх пасуть саме мегаполіси. До того ж виступи зорганізовані там напрочуд слабо. Скоріше за все, жителі цих міст вважають, що їх це не дуже обходить, адже в епіцентр майбутніх гідророзривів вони майже не потрапляють. Судячи з тієї інформації, що з’являється в офіційних джерелах та блогерських дописах в Інтернеті, у Донецьку та Харкові зібралося не більше двох сотень людей, себто приблизно стільки ж, як у маленькій Костянтинівці.

Натомість найбільш численні зібрання відбулися на центральних площах Краматорська та Слов’янська. Тут мітингувальники виявилися значно активнішими та дисциплінованішими за своїх однодумців із міст-мільйонників, зібравши до лав близько двох тисяч осіб відповідно на кожному з майданів.

Хоча до громади промовляють в основному опозиційні сили, суто політичні гасла наразі не висуваються. Між опозиціонерами існує домовленість щодо відвертої політичної самореклами. Завдяки цьому з’являються спільні резолюції та звернення до представників провладних сил.

Щодо загального настрою, то він такий: люди обурені з того, що влада жодним чином не зважає на їхні інтереси. Приховує від своїх громадян інформацію та не рахується з побажаннями і засторогами населення регіону. Як показали недавні події у Слов’янську, де було зірвано зустріч із представниками компанії «Shell», емоції поки що беруть гору над розумом, але ця тенденція дещо змінюється.

Водночас дії активістів стають дедалі креативнішими. Це помітно бодай на тих плакатах, які з’являються серед натовпу. Фаза стихійного обурення минула, люди починають фантазувати. Приміром, на останньому краматорському мітингу з’явився цікавий поліграфічний виріб із зображенням Т. Шевченка та написом «Shell Геть Home». Інша новація: спікери виступали з кузова «Газелі», використовуючи його як сцену. З’явився також доволі потужний музичний супровід. Може, в тому і немає нічого унікального, проте слід розуміти, що залучення кожної додаткової опції – це результат певної організаторської роботи, узгодження між різними людьми, відповідна кооперація зусиль.

До слова сказати, у Слов’янську відбулося своєрідне змагання між авторами плакатних гасел. Мовляв, чия з агіток гостріша. Кожен з них намагався дізнатися у присутніх, чи подобається їм напис. Одна з авторок розповіла, що цілу ніч поралася зі своїм постером, а тепер вже ним цілком задоволена. На цьому транспаранті була намальована велика чорна дуля та виведено червоними літерами: «Варвари! Від народу України ось вам оце – … а не сланцевий газ». До речі, інша панянка, яка тримала цей плакат, дізнавшись, що тут знаходяться люди з Дружківки, зі здивуванням промовила: «Я взагалі не розумію, чому спить Дружківка?!»

Ще один цікавий штрих. На лацканах багатьох слов’янських мітингувальників минулої неділі майоріли зелені стрічки, чим нагадували про відомі московські акції. По завершенні мітингу на майдані Жовтневої революції, пролунала знаменита пісня Віктора Цоя «Мы ждем перемен», що знов-таки відсилає до подій у білокам’яній. Від місця зібрання всі разом під звуки цимбалів пройшли до будівлі міської адміністрації, а вже тоді розійшлися.

Таким чином, протести стають значно зорганізованішими, поволі обростаючи власною символікою та естетикою, бодай якоюсь культурою протесту.

Слід зазначити, що як у Краматорську, так і в Слов’янську поступово створюються спільні координаційні ради, постійно відбувається обмін інформацією через метелики (листівки), Інтернет-сайти і блоги. Словом, люди навчаються діяти разом. Кожна з акцій фільмується й фотографується її учасниками. До цього поступово долучається молодь. Щоправда, основний контингент цих заходів складають все-таки люди середнього віку і старші.

Наразі антифрекінговий рух іще не сягнув свого апогею, його доля лишається досить непередбачуваною. Крім того, до гри ще не вступила влада, зайнявши вичікувальну позицію, напевно, сподіваючись, що стихія невдоволення вщухне сама собою... Однак, зрозуміло і те, що дедалі ближче до президентських виборів протести можуть набути більш виразного політичного звучання. І це не є аж надто поганою новиною, оскільки для того, щоби мати змогу впливати на політиків, слід бодай навчитися висувати конкретні політичні вимоги. Отже, засвоєння мешканцями Донбасу уроків вуличної демократії тільки розпочалося. Тепер лишається сподіватися, щоби ці уроки не зійшли нанівець.