Феодосий Макарьевский — первый историк Дружковки

Макаревський Олександр (чернече ім’я — Феодосій

Первая статья об истории Дружковки появилась в двухтомнике Феодосия Макарьевского «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии» (1881г.). Все дальнейшие исследования опирались на этот фундаментальный труд священнослужителя и историка, который имел возможность ознакомиться с самыми ранними из дошедших ло нас документами по истории нашего края. В них четко, черным по белому написано, что свое начало Дружковка и ее окрестности берут от запорожских казаков. Это исконно украинская земля. Особенно актуально это помнить сейчас, когда некоторые провокаторы специально или по незнанию рассказывают нам, что дружковская земля никогда украинской не была и настало время воссоединиться с Россией…
Ниже мы публикуем материалы, любезно предоставленные нам историком, руководителем дружковской первичной организации национального союза краеведов Украины Владимиром Качуром.

В 1880 г. вышла фундаментальная работа Ф.Макарьевского, посвященная истории Екатеринославской епархии.
С точки зрения богатства конкретно-фактического материала, почерпнутого как из церковных книг, так и из ревизских данных, работа не имеет себе равных.
Особенно важна она для историков, занимающихся историей запорожских казаков до 1775 года, т.е. до полного их включения в состав Российской империи.
Как известно, на территории земель Войска запорожского никогда не проводились обстоятельные переписи. Именно поэтому церковные данные (Макарьевского) представляют исключительный интерес.
Академик В.М. Кабузан «Заселение Новороссии в XVIII первой половине XIX века», М., 1976 г.

Єпископ Феодосій Макаревський — дослідник історії Катеринославщини

В історіографії розвитку краєзнавства в межах обширної Катеринославської губернії особливе місце займають її церковні ієрархи XIX ст. Початок дослідження історії краю було покладено в другій половині XVIII ст., що пояснювалося інтересом до Запорізької Січі та приєднаного до Російської імперії Північного Причорномор’я. Тоді споглядальні описи і наукові дослідження здійснювалися «ззовні», тобто, військовими та столичними вченими-академіками, які тимчасово перебували в службових справах на Запоріжжі або на новоприєднаних землях (С.Митецький, Г.Міллер В.Рубан, В.Зуєв та ін.).
У 1871 р. Катеринославська єпископська (з 1837 р.) кафедра дочекалася видатної для свого часу і сфери діяльності особистості, котра своїми історичними студіями перевершила взірець. Такою особистістю був єпископ Феодосій Макаревський. Загальна характеристика його церковної діяльності була здійснена авторами некрологів у «Екатеринославских епархиальных ведомостях» (1885, № 4. - Автор не зазначений) та «3аписках Одесского общества историй и древностей» (Т.ХІV - В.Яковлєв). Від смерті єпископа Феодосія пройшла чверть віку, але його внесок в культурний розвиток та дослідження історії краю з відстані часу стали ще помітнішими. Це відзначили в своїх доповідях на засіданні Катеринославської губернської Вченої архівної комісії відомі вчені і громадські діячі Василь Біднов та Антін Синявський («Летопись ЛЕГУАК» 1919, вп.VІ). Основну увагу вони приділили оцінці історичних праць Феодосія Макаревського.
Через багато років головна праця Феодосія Макаревського «Материалы для историко-статистического описання Екатеринославской епархии» була широко використана в «Історії міст і сіл Української РСР», хоча будь-якої згадки про автора в тексті не було, крім посилань.
В краєзнавчих дослідженнях останнього десятиліття також досить часто можна зустріти посилання на вказану працю Феодосія Макаревського. В енциклопедіях ім’я його також не значиться. Тому, виходячи з малодоступності вказаних вище відомостей про єпископа Феодосія та великої вартості його праць для краєзнавчих досліджень Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей, подаємо тут короткий нарис його життя і діяльності.
Феодосій (в миру - Олександр Григорович) Макаревський народився 3(15) травня 1822 р. на Чернігівщині в сім’ї диякона. Цим вже був визначений його життєвий шлях. Після закінчення духовної семінарії він вступив до Київської духовної академії, яку й закінчив у 1849 р. за 1-м розрядом, що означало можливість через два роки стати магістром богословських наук. Випускник академії був направлений на роботу у Смоленськ, де викладав загальну історію в духовних навчальних закладах, а у 1853 р. був призначений ректором Вяземського повітового та приходських духовних училищ. Він одружився, отримав сан священика і ще одну посаду — цензора проповідей по Вяземському повіту. Одночасно він був членом губернського Статистичного комітету, що передбачало знання с світських питань, пов’язаних з становищем різних категорій населення, розвитком економіки, медичним обслуговуванням, освітою тощо. Як член Статистичної комітету він брав активну участь у виданні «Пам’ятної книжки Смоленской губернии» (1855 р.)
Подружнє життя Олександра Макарєвського тривало недовго, він залишився вдівцем з двома дітьми — сином та донькою. Тоді він і вирішив постригтися в монахи. З травня 1861 р. протоієрей Святотроїцького собору, інспектор Смоленської семінарії, професор богословських наук О.Макаревський прийняв постриг і ім’я Феодосія (на честь Феодосія Печерського, день пам’яті якого припадає на 3 травня). Весною наступного року ієромонах Феодосій був переведений на службу в Санкт-Петербург і отримав сан архимандрита. 28 серпня 1863 р. Феодосій був призначений ректором Воронезької духовної семінарії. Протягом кількох років у Воронежі він займав різні посади, в тім числі єпископа Острозького, редактора «Воронежских епархиальных ведомостей».
23 червня 1871 р. Феодосій Макаревський став єпископом Катеринославським і Таганрозьким. 6 серпня в Кафедральному соборі він вперше звернувся до віруючих і духовенства єпархії з промовою, у якій обіцяв «полное усердие к своему делу» (ЕЕВ, 1872, № 1), і відправив богослужіння. Вже перша його акція як церковного адміністратора викликала симпатію до нього священників єпархії. Він відновив право вибору благочинних, втрачене за його попередника Олексія Новосьолова. З наступного року стали проводитися єпархіальні і окружні з’їзди духовенства і благочинних, були створені цензурні комітети для перегляду проповідей і духовних видань, при благочиніях заведені бібліотеки, стали видаватися «Екатеринославские епархиальные ведомости».
Єпископ Феодосій Макаревський турбувався про росток духовних учбових закладів своєї єпархії, в тому числі жіночих єпархіальних училищ. Коли ж у 1884 р. були височайше затверджені правила про церковно-приходські школи, при Катеринославській духовній семінарії створено Єпархіальну Училищну Раду, якій підпорядковувалися 73 спостерігачі, призначені Феодосієм з метою знати становище у всіх приходських школах єпархії. За даними, які наводить В.Біднов, у 1883 р. в єпархії було 58 церковно-приходських шкіл, а вже через два роки - 108, крім того ще 37 шкіл грамотності ЛЕГУАК, 1910, вьш.УІ.- С.97). За роботу по розвитку духовних учбових закладів у єпархії у 1877 р. єпископ Феодосій з рук імператора отримав орден Св.Володимира 2-го ступеня (ККВ, 1887, №8).
Однією з яскравих сторінок діяльності єпископа Феодосія Макаревського є його історико-краєзнавчі праці. Його перша, світська, професія викладача історії хоч не переважала, але складала важливу частину його життя. Талант Феодосія як дослідника-історика по¬чав проявлятися ще в Смоленську та Воронежі, а повного розквіту набув у Катеринославі. Він збирав речові історичні пам’ятки і відправив їх до церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії, писав історичні твори.
Першою надрукованою в Катеринославі працею була розвідка «Краткие сведения о местночтимой иконе Божьей Матери, находящейся в Самарском Пустынно- Николаевском монастыре Екатеринославской епархии» (1873). В ній мова йшла про перипетії історії старовинної (1736 р.) ікони, яка з часів її перебування в алтарі Свято- Миколаївської Ново-Кодацької козацької церкви вважалася чудотворною. Після ліквідації Запорізької Січі вона за розпорядженням архиєпископа Євгенія Булгаріса була забрана в архиєрейський дім при Полтавському Хрестовоздвижєнському монастирі (1778 р.), потім знаходилася в Новомиргороді і Катеринославі. У 1807 р. її було передано до Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. До справи про знаходження ікони залучалися Київська духовна консисторія і Синод, за неї роками йшла боротьба спочатку новокайдацьких жителів, а потім - Успенського кафедрального собору в Катеринославі, новомосковців і Самарського монастиря.
У 1873 р. єпископ Феодосій окремою книжечкою (121 с.) видав працю «Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь». І хоча названа праця не була оригінальною (бо про монастир вже писали архиєпископ Гавриїл та дослідник історії Запоріжжя А.Скальковський), проте цінність складають вміщені в ній додатки, головним чином, запорізького походження (1751-1764 рр.). Більш ранні документи ні Феодосій, ні його попередники не могли використати, оскільки вони згоріли в келії, яка була спалена за наказом Коша Запорізького після смерті від чуми монаха Прокла, який жив у цій келії.
До 100-річчя єпархії Феодосій Макаревський опублікував у «Екатеринославских епархиальных ведомостях» дві статті: «Краткие сведения о Екатеринославской епархии вообще и о єпископах ея» (1875, № 8-9) та «Исторический обзор православной христианской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени формального открытия ея» (1876, № 1-6), Ці статті вийшли також окремими брошурами. Друга (обширніша) праця охопила період від першого поширювана християнства у Північному Причорномор’ї Андрія Первозванного до 1775 р. Оскільки Феодосій при висвітленні раннього періоду користувався літописами та літературою, то деякі сюжети в нього мають легендарний характер. Стосовно пізнішого періоду використано також документи Запорізької Січі. На нашу думку, ця розвідка Феодосія має велике значення з огляду на два аспекти. По-перше, це була піонерська праця про поширення християнства, а отже, про заселення краю від давніх часів до останньої чверті XVIII ст. По-друге, вона поклала початок його роботі над капітальною двотомною розвідкою «Материалы для историко-статистического описання Екатеринославской епархии». Єпископ Феодосій за своїм посадовим становищем мав можливість вивчати документи місцевої духовної консисторії, архиєпископського дому та Самарського монастиря. Часто він брав документи для ознайомлення додому. Результатом стала згадана праця про церкви і приходи в межах Катеринославської єпархії. Протягом трьох років (1879-1881) вона публікувалася в «ЕЕВ», а потім була видана окремими випусками (вип. 1-573 стор., вип.2-372 стор.). Перший випуск охоплював 4 повіти: Катеринославський, Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський. У другому - описувалися церкви і приходи Бахмутського, Слов’яносербського, Ростовського, Олександрівського, Маріупольського повітів.
Крім документів, у цій праці використано також перекази старожилів окремих населених пунктів та усні історії, які переповідали йому священики церков про їх фундаторів, час заснування, освячення, добудови та інші відомості до історії церкви та її прихожан. 336 населених пунктів описано в праці за одним формуляром. Автор вказує на географічні координати населеного пункту, пояснює його назву. Обсяг інформації залежав від наявності джерел, з яких особливо цінними були статистичні, про кількість дворів і прихожан, власників тощо. Також вказувалися поселення, які не мали церкви, але жителі були прихожанами церкви сусіднього поселення.
Звичайно, сьогодні можна вказувати на недоліки даної праці (неповнота, десь неточність, розгортання другорядних сюжетів тощо), але на той час вона була великим досягненням. Тому й користувалися нею протягом століття дослідники історії краю. А Феодосій Макаревський міг сказати про свої труди: я зробив все, що міг, інші нехай зроблять більше. Він помер 5 лютого 1885 р. в Катеринославі.
Г.Швидько,
доктор історичних наук,
професор, академік НАНУ