Кому нужен «мовний закон»?
Евгений ФИАЛКО
В 1991 году, работая директором второй школы, я, пожалуй, одним из первых в Дружковке стал создавать украинские классы. Тогдашний закон об образовании позволял открывать их в русскоязычных школах (а они все были такими) при наличии 8 учащихся. Для любого учителя это положение являлось главным аргументом, ведь дать глубокие знания всем, когда в классе сидит 35-40 учеников, практически невозможно.
Дело это было новое, неизвестное (хотя еще в 50-х годах на Яковлевке первая школа была украиноязычной, а вторая — смешанной), поэтому приходилось с родителями каждого первоклассника беседовать индивидуально — и далеко не все воспринимали мои аргументы.
Мы еще жили в Советском Союзе, где русский был языком межнационального общения, а украинский вовсе даже не обязательным. В центральных школах попадались классы, в которых третья часть учеников не изучала украинский язык (нередко это были дети нашей элиты), а получить освобождение можно было по самому надуманному поводу: «слабое здоровье», например, или загруженность ребенка учебой в музыкальной школе…
Во время беседы некоторые родители категорически отказывались отдавать свое дитя в украинский класс, некоторые колебались, рассуждая примерно так: «Может, все еще вернется?», хотя, к счастью, попадались и такие, кто соглашался не только без проблем, но и с радостью.
Из этих бесед больше всего мне запомнилась одна, с семьей беженцев из Таджикистана — тогда такое явление только начиналось. Я, конечно, ради проформы предложил им украинский класс, понимая, что эти люди никогда не изучали наш родной язык. Но каково было мое удивление, когда отец ребенка, коренной русак, сразу же согласился. «Это очень хорошо, что она будет знать два языка!» — сказал он, держа дочурку за руку.
Я пожалел только об одном, что при этой встрече не присутствовали мои земляки, которые, говоря на грубом суржике, категорически отказывались отдавать ребенка в украинский класс, считая это чуть ли не посягательством на их честь и достоинство.
Мы тогда набрали 11 первоклашек, которые затем успешно окончили школу и к которым, кстати, в старших классах, присоединились ребята из русского класса, поняв, что в Украине без знания украинского языка чего-то добиться будет сложно.
За эти годы медленно, но менялась наша ментальность. Сначала украинские классы и ясельные группы, а потом украинские школы и детские сады стали нормой. Мы постепенно возвращались к своим истокам, понимая, что принадлежим к народу с богатейшей историей и культурой, а украинский язык оказался одним из древнейших и красивейших языков мира. Именно любовь и растущее чувство национальной гордости — два великих чувства — делали его все более популярным и даже «модным» (в хорошем смысле этого слова). При этом я не знаю ни одного случая, чтобы здесь, на Донбассе, кто-то когда-либо притеснял русский язык.
Одновременно рос общий уровень владения украинским языком — я говорю об этом с уверенностью, потому что проработал 16 лет в советской школе, а сейчас, как журналист, имею возможность регулярно общаться со старшеклассниками и сравнивать.
Постепенно мы все же выздоравливали от национального беспамятства, приходили в себя, смывали в своем доме грязь и пыль запустения и духовного омертвления, и все чаще задумывались над трагической судьбой самого большого государства в Европе — Украины, нашей Родины. Конечно, «национальное выздоровление» невозможно было бы без родного языка — кровеносной системы в организме любого народа.
«Мова — одна з основних ознак нації. Мова — фундамент культури. Рідна мова — найдорожчий скарб народу. Рідна мова — підвалина інтелекту, рідна мова — основа патріотизму. Рідну мову повинна берегти, розвивати кожна людина. Умирає мова — умирає культура. Умирає культура — припиняється прогрес, і історію починають творити Нерони, Бісмарки, Муссоліні, Гітлери, Сталіни, Мао Цзедуни. А яка то історія — всім відомо», — писал наш земляк, великий патриот Олекса Тихий, отдавший самое дорогое — жизнь — за родной язык и культуру.
И вот — обратите внимание! — когда мы только-только начали выздоравливать, становиться на ноги и искать свой путь, на нас обрушивают страшный удар так называемым «мовним законом», который ставит под угрозу дальнейшее существование украинского языка. Этот закон антигосударственные силы по-злодейски, по-мошеннически (понимая, что по-другому не получится) протянули через Верховную Раду, «кинув» весь украинский народ. А теперь замахиваются и на саму Конституцию, готовясь придать русскому языку статус «государственного». Наверное, ни в одной стране мира нет такого откровенного, циничного предательства национальных интересов на самом высоком уровне, как в Украине.
Последствия такой языковой политики предвидеть легко, как при поединке Кличко с каким-нибудь начинающим боксером.
Кто же стоит за нынешним «крестовым походом» на украинский язык (а значит и на саму нашу державу)? Близнецы-братья: Партия регионов и коммунисты. Как они ни открещиваются друг от друга, но если хорошо поскрести регионала, получится коммунист, а если погладить коммуниста, получится регионал. Об этом недавно уже писал журнал Управление персоналом . «Мовний» закон в очередной раз выдал эту ОПГ. Они, как сиамские близнецы, растут из одного корня — тоталитарного мышления. Для них человек — это винтик, придаток машины, представитель «массы» — и не важно, служит ли он средством для их обогащения или «участником мировой революции» — в другом качестве он им просто не нужен. И главная помеха для их целей — язык коренного народа. Поэтому пусть не успокаивают нас социологи, что среди проблем, волнующих людей, язык находится на 31 месте: «Умирає мова — умирає культура... і історію починають творити Нерони, Бісмарки, Муссоліні, Гітлери, Сталіни, Мао Цзедуни. А яка то історія — всім відомо».
БОЖИЙ ДАР
1
Її «валуїли» й «табачили»,
На плаху з кляпою вели,
Її «в грабу» заброди бачили,
В труні – запроданці свої.
Її морили люто голодом,
Гноїв у карцері ГУЛАГ,
Над нею на болотах сморідних
Кривава комашня гула.
Її «кирилили», калічили,
Так прагли звести нанівець,
Отрутою плювали в вічі їй
Зі з’яничарених сердець.
Вона жорстоко потерпала
Від доморощених катів,
Її за пасербицю мали,
Здавалось би, свої батьки.
На неї «тикали» й «ківалили»
«Раби, підніжки, грязь Москви»*,
Що рідну неньку називали
Колись з повагою на «Ви».
Іудову зробивши справу
За тридцять срібників в руках,
По ній вже поминки справляли
«на иностранных языках».
2
Та, воскресаючи, вона
Життям бриніла, як струна,
Злітала птахою у світ
Із калинових вуст і віт,
Жила – у думі кобзарів,
У жнивнім співі косарів,
У материнській колисковій,
В Тараса заповітнім слові,
В козацьких жартах і листах,
В Холодноярівських лісах,
У розкуркулених степах,
В криївках вояків УПА,
В Довженкових записниках,
У Симоненкових рядках,
У «Рушничку»,
«Червоній руті»,
В молитві щирій на покутті,
У самоспалі Гірника,
В судьбів’язниці Шумука,
У долі Тихого і Стуса,
В «Просвіті», у Народнім Русі.
Вона, страждаючи від зла,
У вірі, боротьбі жила.
3
І буде жити попри зло,
Бо рідна мова – це добро,
Яке не возять на базар...
Вона – навіки Божий дар!
* рядок із відомої поезії Тараса Григоровича Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...»
Юрій ДОЦЕНКО
Словник – довідник
антиукраїнських
неологізмів:
«валуїли» – від Валуєва,
«табачили» – від Табачника,
«кирилили» – від Кирила
«ківалили» – від Ківалова
«тикали» – зневажливе, панібратьське звернення до батьків, старших за віком.
Посмотрите публикации по этой теме:
Материал размещен на сайте 13 июля, 2012, в рубрике Избранное. Опубликован в газете"№27 11июля 2012г"
(2 голосов, средняя оценка: 3,00 из 5) -
Возможно, Вас так же заинтересует:
Загрузка...
=-O Двух вещей токмо не пойму в этой статье…
1. Почему автор, ратуя за «державну українську мову», пишет «мовну» статтю и издает СВОЮ НЕЗАВИСИМУЮ ГАЗЕТУ на РУССКОМ языке?
2. И ГДЕ СЕЙЧАС та «вторая» школа, которой руководил автор в течение 16 лет? Где «украинская» гимназия на базе «второй» школы? Просрали и «гАвназию», и «вторую» школу…И пр. и др… И депутат Омельянович тут ни при чем… :-!
Качюр каторый закрыл вторую школу вместе с украинскими класами типерь лутший друх феалки а може ани вместе эту школу прикрыли а типерь плачут
Опять этот дебил тему тролит
Добродомов, уколись, и спи!!!
а Хвеалка па абразаванию фелолаг рускаво языка а не мовы и шыснацать лет шкреб меликом па даске на рускам языке «СЛАВА КПСС!»
Едуард Драч
Новітній яничарський марш,
або політична заява в райвно
Грицька Івановича Придурченка,
хохла за національністю.
Здравствуй дорогоє наше районо!
Я пишу заяву і смотрю в окно:
Це ж моєй дитинє скоро сьомий год,
Ето ж в школу нинє вже оно пайдьот.
Но вмешалась сила сатанинская,
Бо ближайша школа – українськая!
Що ето такоє, спрашиваю вас,
Нікуди дитину вести в перший клас!
Пнулись я і жінка з яслей-садіков,
Щоб була дитина, як в начальников.
Бо какой начальник, рило свинськоє,
Скажеть вам хоть слово українськоє.
В українську школу я б дітей не вів,
Їх учебнік школьний в тюрму посадив.
Там хотя б Шевченка прочитайте зміст –
Ето ж буржуазний націоналіст!!!
Як сприймет дитина всьо натурою –
Піде неодмінно за Петлюрою!
(Сам я українську закончив давно,
Так казали «Грицька будущий Махно».)
Хто там ще за мову, що за голоса?
А по мне била би в доме ковбаса.
І щоб хата з краю, і щоб самогон –
Ой лунала б пєсня – ото всех сторон!
Ми пойдем все хором в саму свєтлу жизнь!
А заклеймим позором націоналізм.
І спайом, как Сталін научил нас пєть:
Гаркнем – «Україну з України геть!»
1990
ДОЛГ УКРАИНЕ
Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
и герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.
И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
***
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
мы знаем Италии безрукие руины;
мы знаем, как Дугласа галстух краплен…
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у росиянина тощ —
тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
кроме двух
прославленных Тарасов —
Бульбы и гениального Шевченка, —
ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут — зардеется розой
и выдвинет аргумент новый:
возьмет и расскажет пару курьезов —
анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову
на знаменах — лексиконах алых,
эта мова величава и проста: «Чуешь, сурмы загралы,
час расплаты настав…»
Разве может быть затрепанней
да тише слова
поистасканного «Слышишь»?!
Я немало слов придумал вам,
взвешивая их, одно хочу лишь, —
чтобы стали всех моих стихов слова
полновесными, как слово «чуешь».
***
Трудно людей в одно истолочь,
собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.
(1926)
В. Маяковский
Статья бесполезная и направленная на то, чтобы отвлечь электорат от вопросов размера пенсий, зарплат и уровня жизни в Украине. Буря в стакане, муха из слона. Когда жрать нечего и срать уже нечем, все равно на какой мове матюгаться
Не всеравно, сука!
Не все равно только тем, кто хочет отвлечь народ от борьбы за выживание, за поднятие пенсий, зарплат, за достойный уровень жизни. Вот такие «веры», «козарлюги», «краеведы», «чтецы» и засирают мозги электорату то мовными пытаннями, то чытаннями, то засиданнями
Заеб…л ты своими читаниями урод на каждой странице.
Твой народ за кило гречки продался Януковичу, так теперь пусть х…й сосет у негоже до 2015 и нех..й его отвлекать.
ТВОИМИ читання за..л пан депутат поселкового совета, а МОЙ народ ПРОДАЛИ ТВОИ ОРАНЖОИДЫ с поселковым депутатом вместе
Та не, народишко наш сам продался за кусок говна и помог ему в этом именно ТЫ, Добродомов. А теперь верещите: Плохо живем! А что вы хотели? Гречку зйилы, 20 грывэнь пропили, а теперь получили 60 лет на пенсию, отобранные льготы, хамство повсеместное, в том числе от добро… на этих страницах, — гуляй, рванина!!!
А при оранжевых-то жилося намного лучше!!!
Наперсточники вы бело-голубо-ублюдочные!
В отличии от глупусов, продавшихся за кусок дерьма заокеанским оранжоидам, ПАРТИЯ РЕГИОНОВ реально сделала нашу жизнь лучше УЖЕ СЕГОДНЯ!
Уже вчера!!!
По сэлу ал.друшкоффка ходють упорни слухы, что Эвгэна прызначилы вжэ дирэхтором машзаводу! От кандратовка рулит! А то всьо чытання та поносни прыпынення…
Тема совсем не соответствует комментариям (или наоборот).
Явно видно, что группа участников целенаправленно «троллит» сайт.
Может все-таки найдется кто-нибудь нормальный для обсуждения?
А Могиле хотелось, чтоб тут только про его выборы в головы кондратовского поссовета обсуждалось? Или про «чытання-прыпынення»?
40 років тому ми сиділи на зачуханому вокзалі в Тюмені і знічев’я наспівували українських пісень. Позаду була затяжна, майже чотириденна подорож задушливим поїздом. Попереду — дорога в аеропорт і переліт до Сурґута, де на нас чекали юрмища комарів і доволі марудна праця у студентському будзагоні.
Досі не знаю, навіщо мені те все здалося.
За дні подорожі ми спустошили всі запаси домашніх харчів і крамничної випивки, зіграли десяток партій у преферанс і переспівали всіх пісень, яких тільки знали.
Властиво, ми знали їх досить мало. Але в групі було кілька заводіїв, тож нам було досить лише підспівувати. Процес виявився азартним, гра затягувала, і невдовзі вже цілий вагон здригався від дружного “гей!” — чи то на згадку про червону калину, чи то про Сагайдачного з його тютюном і люлькою.
У Тюмені ми співали без гейкання, бо були надто втомлені, автобуси все не з’являлися, сутеніло, вокзал порожнів. Неподалік я помітив двох мужичків, що похитувалися. Один явно слухав наших пісень, другий смикав його за рукав і казав щось на зразок: “Гриш, пойдем, на электричку опоздаем”. Але Гріша лише відмахувався від докучливого напарника і врешті сказав: “Ну, как ты, Коль, не понимаешь?! Это же наши ребята! Это же наши песни!..” І на його щоках були сльози.
Цей мужичок, безумовно, ніколи не чув прізвища російськомовного київського поета Леоніда Кисельова, що помер 1968-го від лейкемії в 22-річному віці. І тим більше не читав його віршів. Але коли б Господь йому дав поетичний хист, він, припускаю, написав би щось подібне:
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.
Mожливо, саме для цього мені й варто було туди поїхати.
Ну, и шо ЭТО за мэмуарлы???
Треба бути самими собою: я ігнорую в першу чергу російськомовних депутатів, урядовців та ЗМІ, тому теж з іронією можу подякувати ПРидуркам, що перестав чути їх базікання. А таким опозиціонерам краще таки заткнутись, що самі мало що зробили корисного для українізації, коли були при владі, а тепер ще цю наругу допустили і навіть тішаться з того, що мають як себе піарити, козли…
Я за русский язык- на нем материться можно!!!А вообще что это за страна такая -Россия? Это часть русскроязычного Данбасса!!!! У нас даже их президент, КАРЛИК ПУТЬко-замаскированный хохол,пока с нашим байкером по погремухе Хирург не пообщается, ТО К ТЕЛУ дАНЕЦКОГО ПРИЗИТЕНТА НЕ ДОПУСКАЕТСЯ….и ПРавильно сделал Витюгай, что всего двадцать минут своего дорого времени потратил на єтого недоумка-гнома, после чего тот уехал напиваться в хибару к своему куму-Медведчуку…Я горжусь нашим президентом!!!!Єто важная победа в международніх отношениях! Недаром в молодости прошел закалку в местах не столь отдаленніх!! Пусть завидует ему карлик недоношеній!!! он даже по пенькам скакать не может, а возомнил себя прыгуном…
Это огромная победа МИД Уркаины- как вагина у лошади Клима Ворошилова….
8) Кстати, да! Весьма удивительно, местные оранжоиды-сектанты проводят чытання на украинском, а «разговаривают» матом на русском… Парадоксальный парадокс, однако… 8)
Люди, как этот х…й за..бал всех своими чытаниями. Ты хоть раскажи, шо это такое! Это кода тебя учат читать? Так учат действительно плохо хоть на укр. хоть на рос.
а шо и каму в этай стране делають харашо? атветь, …адла!
А хорошо нашему депутату Шаповалову!
Обокрал всех и сидит балдеет, сука.
А сунься к нему — так для таких закон не писан, прибьет и менты все за него! Шо делать???
Прадалжать правадить алексыны чытання и прыпынять диарэи в атдельна взятых фракцыях кандратавскава парламенту.
А ЧТО НА ЭТО СКАЖЕТЕ ???
Під час прийняття рішення щодо підписання «мовного» закону Віктор Янукович має розраховувати на поради екс-президентів.
Про це заявив екс-президент Віктор Ющенко в інтерв’ю 5 каналу.
Він заявив, що питання статусу російської мови залежатиме він виборів до Верховної Ради.
«Відповідь, бути чи не бути російській мові другій, залежить, перш за все, від жовтня 2012 року. Все решта, можна політизувати, можна демонструвати, я вітаю, аплодую, можна навіть не робити уроків, хто голосував за той закон. Забути. Я скоріше думаю, що моя нація так і зробить, вона забуде до жовтня», — заявив Ющенко.
«Коли, я говорю про ту роботу, яку робить моя політична сила, я вважаю, що вона абсолютно вірно зробила, що ініціювала події біля Українського дому. Але події біля Українського дому не дають вичерпної відповіді. Тому що ми працюємо не з інструментом, який має кінцевий вплив, і формує відповідь, всього-на-всього він породжує частину атмосфери, яка може вплинути», — уточнив він.
«Я займаюсь, наприклад, тим, що було б дуже добре, якби три українські президенти сьогодні стали солідарними, висловилися по цій позиції, і схилили діючого президента зробить той важель, який дійсно в його руках — накласти вето», — зазначив екс-президент.
При цьому Ющенко уточнив, що «у президента вибір, м’яко кажучи складний, тому що в будь-якому випадку йому буде піднята «жовта картка», або одною частиною суспільства, або другою».
«Я думаю, що голос першого президента, і другого, і третього, може бути критичним, для того, щоб на них або спертись чинному президенту, прийняти рішення, і пояснити нації, чому тільки так треба було їм поступать. Оце місія президентів, шановні», — вважає він.
Екс-президент також висловив переконання, що більше ніж він Януковичу ніхто зауважень не робить.
«Я думаю, що більше ніж я, по темі антиукраїнської політики, чинному президенту очі-в-очі ніхто не говорив. Я можу це стверджувати», — підсумував він.
И ВООБЩЕ, РЕБЯТА, КОТОРЫЕ УЧАСТВУЮТ ЗДЕСЬ В ОБСУЖДЕНИЯХ. Я ПРЕДЛАГАЮ МОРАТОРИЙ НА СКЛОКИ, ХОТЯ БЫ НА ПАРУ МЕСЯЦЕВ? ВЕДЬ ВСЕ УМНЫЕ И НОРМАЛЬНЫЕ ЛЮДИ, А ПОСМОТРЕТЬ ОБСУЖДЕНИЯ, ТАК ВОЛОСЫ ДЫБОМ ВСТАЮТ!
ДАВАЙТЕ С СЕГОДНЯШНЕГО ДНЯ?? КТО «ЗА»??
А потом???
О. І. Тихий
РОЗДУМИ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ ТА КУЛЬТУРУ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани.
М.Рильський
Донецька область займає територію, на якій кочували, змінюючи одні одних, скити, сармати, авари, болгари, племена салтівської культури, печеніги, торки, половці, хозари, татаро-монголи.
В добу Київської Русі князі влаштовували походи на кочові племена, досягали берегів Дону та Азовського моря і вже в той час мали вплив на наші землі.
Після татаро-монгольської навали, феодального роздроблення та ослаблення Київської Русі територія Донецької області протягом кількох століть залишалась малозаселеною, була Диким степом, де кочували різні орди, що входили до складу Кримського ханства. Войовничі кочівники на диких степах випасали худобу й часто через них заради грабежів та ясиру нападали на Україну, Польщу, Молдавію та Московську державу.
У XVI столітті за Дніпровськими порогами оселяються козаки. Це українська молодь, що йшла в дикі, незаселені місця захищати рідний край від нападів кримських татар та підлеглих їм орд, що кочували в Дикому степу та на Північному Кавказі. Козаки жили кошем, вибирали собі отамана і щоб відомстити татарам та ради здобичі (козацький хліб) робили напади на Крим та інші міста по узбережжю Азовського та Чорного морів. Відвага, героїзм, військова доблесть козаків оспівана в тисячах народних, пісень, у думах та художніх творах українських та іноземних письменників та митців.
Уже в XVI, а особливо в XVII столітті, на території нашої області появляється багато сторожових постів (паланок) запорозьких козаків, як наприклад: Зайцівська, Ясинуватська, Домаха, Першаківська, Бахмутська, Святогорівська та інші. Спочатку там протягом літа несли сторожову службу безсімейні чоловіки, а згодом почали селитися сім’ями, утворюючи хутори. І з роками таких поселенців-козаків було щораз більше. Основними рисами наших предків були волелюбність, безстрашність, сильна любов до України, свого народу та його віри, заради яких вони ризикували життям і долею своїх дітей. Тяжка була доля полонених. Бранців-чоловіків приковували до весел на галерах, жінок та дівчат продавали в рабство та гареми, а з хлопчиків робили яничарів (рабів-воїнів) кримських ханів та турецьких султанів. Хлопчиків-бранців учили військової справи, прививали ненависть до всіх народів, а особливо до рідного, любов до мундира, нагород та похвал з боку начальства.
Продовження буде
Далі
Запорожці вважали себе вояками польських королів, а після успішної війни Богдана Хмельницького проти Польщі та періоду в підданстві Московської держави на основі березневих статей 1654 року, – вояками Московських царів. Але запорожці не визнавали над собою ніякої (нічиєї) влади і становили незалежну військову республіку.
Після посилення польського гніту на Правобережній Україні в XVII столітті почалося масове переселення українських селян на незайняті території, що були землею Московської держави. Люди селилися слободами і теж зазнавали руйнувань та полону від різних кочових орд. Після з них були утворені Слобідські козацькі полки. Частина колишньої Слобідської України входить до складу Донецької області (Слов’янський, Краснолиманський, Артемівський р-ни). Частина області колись входила до складу земель Війська Донського (Амвросіївський, Тельманівський, Новоазовський р-ни).
Після обмежень Петром І та знищення Катериною II Гетьманщини (самоврядування на Україні згідно з договірними умовами з царем Олексієм Михайловичем), а потім і знищення Запорозької Січі, московські царі надавали дворянські права та привілеї колишній козацькій старшині, закріпачували селян-землеробів (посполиті) та козацьку бідноту. Царі роздавали землі запорожців своїм фаворитам, військовій знаті, переселеним з Криму грекам, німецьким колоністам (звільняючи останніх від будь-яких податків на 50 літ та військової служби назавжди), переселеним євреям, сербам, амністованим розкольникам.
Запровадження кріпосного права, посилення гніту, податки, малоземелля викликали бунти, особливо серед бідноти, котра, зокрема, брала участь у селянських війнах під проводом Степана Разіна, Бахмутського отамана Кіндрата Булавіна. Але ні утиски, ні сваволя поміщиків не перешкодили нашим волелюбним предкам передавати від покоління до покоління чарівні українські пісні, казки, думи, обряди, традиції і наш найдорожчий скарб — мову.
У другій половині XIX ст. починається бурхливий розвиток промисловості в Донбасі. У пошуках ліпшої долі сюди на заробітки тягнуться тисячі людей, особливо з перенаселених центральних губерній Росії. Міста нашої області стають в основному російськими. Але на шахти та заводи йшла й частина знедоленого безземельного українського селянства. Капіталісти та царські чиновники не дбали про культуру та освіту трудового люду. Шкіл було дуже мало — і ті російські, німецькі та єврейські. Українське населення мусіло або русифікуватись, або залишатись без будь-якої освіти. Але і в той тяжкий час не вмерли почуття національної гордості і культура українців у Донбасі.
З перемогою Жовтневої революції був ліквідований як економічний, так і національний гніт усіх народів Російської імперії. Вільні українці в Донбасі одержали рівні права з росіянами. Тобто українські школи, театри, газети, клуби та хати-читальні, хори, драмгуртки тощо.
Період культу особи дещо уповільнив розвиток української культури, зокрема в Донбасі. Особливо відчутні були репресії проти діячів української культури, вчителів, письменників. Тепер вони реабілітовані і повернені народові.
продовження буде
Это все брехня и пропаганда