Наш шлях до Європи лежить через Польщу

Євген ШАПОВАЛОВ, голова правління ГО «Товариство Олекси Тихого», член ГО ІЦ Майдан Моніторинг

Польща — європейський сусід України. Постійний, вічний і незмінний. Є у нас і інший сусід з іншого боку теж вічний і невгамовний. Так нам випало — жити між Європою і Азією. Ми нарешті вискочили з московської азійської сітки, твердо рухаємося до Європи. Там краще, там держави існують для людей, а не навпаки. Ми хочемо стати країною «Рімленд». Якому сусіду це не по душі? Звісно — Москві. Росія завжди бачила і тримала Україну як свою периферійну губернію, підхарчовуючись від неї її культурою і її людьми. Як не крути, а Київська Русь була на території України, і Росія, вкравши нашу історію, не може почувати себе імперією без нашої території.

Москва зробить все, щоб перекрити нам шлях до Європи. А він лежить через Польщу. От звідси й стали з’являтися між нашими країнами різні непорозуміння. То хтось в Польщі клеймить наших націоналістів, то в Україні стріляють по польським закладам. То згадується «волинська різанина», то звірства поляків над українцями. Всі ті закиди є недолугі і брехливі. І йдуть вони від Росії.
Росія майстер у всякого роду фальшувань. Все навкруги погане, а все російське добре. Росія перша в усьому, а всі інші далеко позаду. Більше того, Московія, потім і Росія, вдало використовувала свій найулюбленіший прийом «розділяй і володарюй». Вона перепаскудить відношення всередині якоїсь країни, стравить людей між собою, доведе до внутрішнього протистояння, а потім, як «миротворець» ту країну війною й загарбає. Всі війни, які вела Росія за всю свою історію, є гібридними й загарбницькими.
Шевченко писав про це в своїй поемі «Сон»:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком за край світу зазирає,
Де б знайти країну, щоб загарбати
Й з собою взяти в домовину…
Так було і з Польщею, яка колись теж потрапила під російську залежність і стала на століття російською майже губернією. Тому саме поляки можуть зрозуміти українців в їх прагненні відірватися від російських обійм.
Хочу наочно показати, якими прийомами користувалася Росія впродовж часу для роздмухування протиріч між Польщею і Україною.
Наш великий український письменник Микола Васильович Гоголь (якого теж вкрала у нас Росія, але це інша історія) написав свого «Тараса Бульбу» у 1835 році. Того ж року він був виданий. Але це було перше й останнє видання «Тараса Бульби», як не цензурованого примірника. Всюди в збірках і багатотомниках дата видання знаменитої повісті стоїть 1842 рік. Друга, широко відома радянським читачам редакція Бульби, була перероблена в дусі замовної російської історії. І перероблена без самого автора.
В першій версії «Тараса Бульби» Гоголь подає нашу козацьку епопею, як одну з самих героїчних епох в європейській історії. Запорізьке козацтво було європейським створенням і завжди протистояло московським нашестям на Україну і Західну Європу. Після того, як Москві вдалося підступно ліквідувати Січ, Наполеону прийшлося йти на Москву, бо вже нікому було стримувати російські «кочові» набіги на Європу.
В оригінальному тексті у Гоголя в «Тарасі Бульбі» є згадки про польські загони посеред нашого козацтва. Приведу витяги з обох видань.
Редакція 1935 року: «Здесь было много офицеров из польських войск; впрочем, из какой нации здесь не было народа?»
Редакція 1942 року: «Много было и таких, которые пришли на Сечь с тем, чтобы потом сказать, что они были на Сечи и уже закаленные рыцари. Но кого тут не было?…»
Дрібниці? Звичайно ж дрібниці… Але польське військо тим самим просто викреслено з числа союзників запорожців, що наводить на роздуми…
В другу, цензуровану версію, вставлені ворогами українців ще й польські священики.
Редакція 1935 року: «Как, чтобы нашу Христову веру гнала проклятая жидова? Чтобы эдакое делать с христианами, чтобы так замучить наших, да еще кого!? Полковников и самого гетьмана! Да чтобы мы стерпели все это? Нет, этого не будет!».
Редакція 1942 року: «Как! Чтобы жиды держали на аренде христианские церкви? Чтобы ксендзы запрягали в оглобли православных христиан! Как! Чтобы попустить такое мучение на Русской земле от проклятых недоверков! Чтобы вот так поступали с полковниками и гетманом! Да не будет же сего, не будет!». Тут Гетманщина вже стала «русской» землею, а ксьондзи порівняні до ворогів-жидів…
Я надаю тут два витяги але ті дві версії «Тараса Бульби» — це джерело прикладів підлої російської фальсифікації й пропаганди, нацьковування одне на одного польського і українського народів. Так діяла Росія тоді. А сьогодні Путін діє більш грубо, брутально, як справжній КДБіст.
Московія-Росія — це держава, яка не може жити без цензури, бо правда про неї її вбиває. А хто ж займався там цензурою? Церква. Російська Православна церква. Вона була чітко підпорядкована кабінету міністрів як міністерство і називалася «Священий Синод». Так в Росії і посьогодні.
У нас в Дружківці в центрі міста стоїть кам’яна брила з барельєфом Тараса Шевченка. На ній російською мовою (!) вибиті слова передмови Шевченка до його поеми «Гайдамаки», яка звернена до поляків і українців, бо саме про них йдеться у творі:
«Сердце болит, а рассказать надо: пусть видять дети и внуки, что их родители ошибались, пусть братаються снова. Пусть житом пшеницей, как золотом покрытой неразмежованной останется навеки славянская земля…». Про які народи може подумати пересічний мешканець зросійщеної і зомбованої Дружківки сьогодні, прочитавши ці рядки? Звичайно ,про український і російський. І про братання з росіянами тут каже сам Кобзар! Так формується громадська думка: на фальшуванні, пересмикуванні і грі на необізнаності.
В оригіналі це виглядає так: «Серце болить, а розсказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами, нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозміжованою останеться на віки од моря і до моря славянская земля». І йдеться в поемі про українців і поляків, яких наш Тарас хоче поєднати та породнити!
А роль Росії в історії з Гайдамаччиною дуже некрасива. Коли ватажки повстання проти поляків і жидів — Гонта й Залізняк — звернулися до Бутурліна за допомогою, той пообіцяв допомогти. Але, отримавши від поляків мзду, здав їм Гонту, а Залізняка запроторив на каторгу до Сибіру. Поляки страчували Гонту по частинам відрубуючи його частини тіла — вісім діб…
Ця брила встановлена в Дружківці біля міського будинку культури ще до війни місцевими любителями руського миру, які звали в Україну Путіна та проводили незаконний референдум. Вона стоїть і досі. Це доказ фальшування історії.
Відносини України й Польщі на протязі всієї історії були складні. Але Польща, Річ Посполита, як перший тодішній Євросоюз, будувала відносини цивілізовано й прозоро. Московія ж для України і решти Європи і тоді, і зараз, і завжди була, як писав Гоголь: «…посторонним сбродом…».
За програмами ІЦ Майдан Моніторинг я вже кілька разів бував у Польщі на семінарах, конференціях, екскурсіях. Я спілкувався як з найвищім керівництвом республіки, так і с пересічними громадянами. Колись я служив у Москві, в радянській армії, робив в Росії, народився й жив на сході України. Я вважав росіян близьким до нас народом. Але, пізнавши Польщу і поляків, я переконуюсь, що саме цей народ ближче до нас як ментально і культурно, так і з погляду нашої історії і слов’янської ідентичності. І я впевнений, що ніякі дії Росії вже не зможуть змінити курс наших країн до єднання…



Понравилась статья? Оцените ее - Отвратительно!ПлохоНормальноХорошоОтлично! (Нет оценок) -

Возможно, Вас так же заинтересует:
Загрузка...

Комментариев еще нет