Перед ривком

Юлія МОСТОВА
Якщо Юлія Тимошенко найближчим часом не вживе екстрених заходів, то країну чекає помаранчевий реванш. У тому сенсі, що тепер ті, хто 2004-го голосував за Віктора Ющенка і розчарувався в ньому, отримають можливість спостерігати за розчаруванням біло-блакитного електорату у своєму лідері-переможці. Що ж, можливо, в цьому і є певний сенс. Звільнення від ілюзій розкріпачить і другу половину країни. І тоді можна буде говорити про цілісне перезавантаження українського політикуму. Чи якісне — запитання. Ці вибори показали наявність широкого попиту на альтернативні фігури і команди. Інша річ, що за наявності на полиці трилітрової банки з натуральним соком, закатаної залізною кришкою, і порошкових бовтанок у яскравій упаковці, перевагу віддавали останнім. Втім, для того щоб віддавати перевагу натуральним продуктам, треба бути Швейцарією.
Але повернімося до Юлії Володимирівни і Віктора Федоровича, яких українському суспільству ще доведеться «доношувати». Штаб Віктора Януковича напружено чекає: що ж робитимуть їхні опоненти для вишукування необхідних 2 млн. 600 тис. голосів. Аналітики і соціологи регіоналів вважають цю цифру для БЮТ непідйомною.
Що насправді запропонує виборцям, які вагаються, Юлія Тимошенко, наразі невідомо. Ясно тільки одне: прем’єр не має наміру здаватися; вона категорично відкинула запропонований сценарій, відповідно до якого їй рекомендували відмовитися від участі в другому турі, поступившись дорогою Сергію Тігіпку, котрий зміг би отримати результат вищий, ніж Янукович. Юлія Володимирівна не стала навіть обговорювати сценарій «життя після програшу», попросивши тих, хто не вірить у перемогу, покинути приміщення. Незважаючи на провал роботи майже всіх регіональних штабів, Тимошенко прийняла рішення: коней на переправі не міняти; помилки, які лежать на поверхні, виправити; слабкі регіони зміцнити сильними кущовими кураторами.
Ми ж спробуємо копнути трохи глибше і по можливості зрозуміти, чому Тимошенко, будучи оболонкою значно яскравішою і талановитішою, ніж Янукович, отримала значно слабші позиції перед другим туром?
По-перше, Юлія Володимирівна вперше бере участь у виборах як влада, а не як опозиція. Проти неї виступають не стільки кандидати, скільки економіка країни. По-друге, похід представника влади за президентством передбачає грамотне використання державного бюджету, що конвертується в голоси. Звісно, прем’єр пішла на величезну кількість порушень, фінансуючи цілу низку програм і виділяючи субвенції, не передбачені бюджетом. Ручне управління ним стало притчею во язицех. Питання в іншому: чи ефективно Тимошенко розпорядилася цим владним ресурсом? Депутат-регіонал днями пообіцяв відлити із золота пам’ятник депутату від БЮТ луганчанці Наталії Королевській. За що? 8 млрд. грн. було виділено урядом на програми і проблеми шахтарів Донбасу. Під обіцянку Королевської отримати в Луганській області 16—19% у першому турі і 22—25% — у другому. У результаті Юлія Тимошенко в Луганську заручилася підтримкою 6,51%, а саме 85 тис. 590 виборців, поліпшивши свій попередній результат на десяті відсотка. Один голос, таким чином, обійшовся більш як у 11,5 тис. дол. Залишається тільки порадіти за шахтарів, сподіваючись, що ці гроші в повному обсязі до них дійшли.
Проте з погляду передвиборної кампанії, якби прем’єр витратила ці гроші на реалізацію соціальних програм у Вінниці, Житомирі, Хмельницькому, Рівному, Київщині, електоральна віддача була б значно більшою. Юлія Володимирівна у преферанс не грає, і, очевидно, правило «у першу чергу візьми своє, а потім чуже» їй ні про що не говорить. Втім, Наталію Королевську хвалять не тільки конфіденти Януковича, котрі чемно й уважно слухають її в останні дні, а й... сама Юлія Володимирівна на штабній нараді! І звідси випливає по-третє. Тимошенко підійшла до виборів з прогнилою командою. Провина в цьому виключно Юлії Володимирівни. Практично ніхто й ніколи в БЮТ не поніс відповідальності за неефективність, корупцію та внутрішньоструктурне розкрадання. На відміну від Януковича, Тимошенко не страшно зраджувати — за це нічого не буває. У неї не страшно красти — за це теж нічого не буває. Юлія Володимирівна протягом багатьох років поінформована про внутрішньопартійні відкоти, про неспроможність і хабарництво багатьох обласних, а часом і центральних керівників, про непопулярність місцевих команд, що вершили владу в ряді областей і міст. Але на всі сигнали реакція щоразу була однакова: «Та що ти кажеш?! Я розберуся». А потім, через деякий час, незмінне: «Зрозумій, я не можу порушувати цілісність команди». Тієї самої команди, яка дискредитувала партію і лідера на місцях. Тієї самої команди, яка не змогла запропонувати план ефективної роботи під час кризи.
Чого не можна сказати про команду Януковича. Ще у вересні регіонали, по секрету, били на сполох: «У Тимошенко всі стали «до бою», а в нас «кінь не валявся». Роз’єднані, з капіталом взаємних образ, придушені кризовими недоїмками у великих бізнесах, регіонали, здавалося, не становлять ресурсному кандидатові від влади серйозної загрози. Проте рейтинг Януковича зростав. А Юлії Тимошенко, у кращому разі, тримався. Врешті-решт для олігархів партії, які розклали яйця в два кошики, вималювався пріоритетний кандидат. Активізувалися місцеві команди. Пішли гроші. Крім міражу перемоги, ключові гравці бачили ще одне: Янукович — не Спіноза й не Цицерон. При цьому він дуже чуйний сейсмічний датчик. І чудово фіксує рух внутріпартійних груп: коли одна починає надмірно підніматися, а інша опускатися — він оперативно реагує, не допускаючи домінування і своєї безмежної залежності від однієї з них. У цьому плані він хороший учень Леоніда Даниловича.
За прихильність Януковича як майбутнього президента необхідно вести боротьбу. І під час виборів не словом, а ділом доводити свою корисність. Андрій Клюєв конкурує з Юрієм Бойком за майбутній контроль над ПЕКом. Внаслідок чого, зокрема, у комісіях регіонали спрацювали ефективніше, а в Київській області провели вибори вдаліше, ніж Тимошенко. Кожен намагається довести свою ефективність у боротьбі за певний приз, яким після перемоги наділяє лідер. Один бореться за СБУ, фінансуючи радикальний націонал-патріотичний проект, інший — за цю саму посаду, але надаючи головний телевізійний ресурс. Один — бореться за посаду глави секретаріату, намагаючись забезпечити максимально ефективніше й комфортніше проходження перегонів самим лідером, інший — бореться за посаду на Банковій, демонструючи юридичне єзуїтство і здатність розробити схему скасування в Конституційному суді змін, які урізали у 2004 р. президентські важелі. Прислужитися намагаються й претенденти на мерські крісла, адже місцеві вибори не за горами, і підтримка Януковича у разі перемоги знадобиться багатьом.
Можливо, цікаві ходи й потужний фінішний ривок, яких так чекають від ЮВТ прибічники і побоюються суперники, допоможе Юлії Тимошенко змінити ситуацію. Але як же багато їй у такому разі доведеться змінювати! Але це буде вже після...
«Дзеркало тижня»