Річниця великого терору

Ровно через рік виповнюється 80 років одній знай трагічніших подій нашої історії — початку Великого терору 1937—1938 років. Нещодавно ми отримали листа від мешканки нашого міста і попросили прокоментувати його голову спілки краєзнавців Дружківки Володимира Качура.Учитель вніс учня на руках

Мій брат Володимир з 1930 року народження 1 вересня 1937 року мамі треба було вести його до школи в перший клас. Брат не хотів йти, бо був боязковою дитиною. Мама насилу привела його до школи.
В коридорі біля першого класу зібрались діти з батьками. Брат уперся мамі в спідницю і плакав, твердив весь час своє:
— Я не хочу до школи!
Підійшов учитель. Побачив, що дитина плаче.
—Як тебе звати, хлопчику? —запитав.
—Володя,—відповів братик.
—Чого ж ти плачеш?— ласково запитав учитель.
Мама пояснила, що він боїться, не хоче до школи ходити. Тоді учитель взяв Володю на руки і поніс його в клас, посадив за першу парту.
Почався урок. Мама в щилинку дверей бачила, як всі діти тихо сидять, слухають учителя. І Володя сидить і слухає, уже не плаче... Минуло хвилин із двадцять. Учитель відчинив двері класу.
Діти стали виходити. А Володю учитель знову взяв на руки, виніс із класу і поставив коло мами:
—Ну що, Володю, прийдеш завтра знову?
—Прийду! — радісно і без страху відповів хлопчик.
—От молодець! — похвалив, усміхаючись, учитель і погладив його по голівці.
Додому біг, підстрибуючи, веселий...
А на другий день вранці радісно збирався. Заглядаючи мамі в очі, твердив без страху:
—Я піду до школи, я вже не боюся: дядя — учитель хороший...
Всі батьки з дітками прийшли і стали біля першого класу. Двері були зачинені. Чекали з годину. А потім підійшла до них прибиральниця з відром і ганчіркою, сказала:
—Чого стоїте? Розходьтеся по домівках! Уроків не буде. Учителя забрали, посадили...
Я не знаю прізвища цього вчителя. Та він був забраний тоді, в 1937 році, не один. Забрали всіх чоловіків-учителів. Відомо мені деякі призвища: Сніжинський, Ветлицький, Чайківський, Дерев’янченко, Мустяц. Більшість із них приїхали із різних областей України, бо в школах тодішнього Донбасу не вистачало учителів. Їхні дружини залишились працювати в школі. Знаю прізвища і імена деяких із них: Сніжинська Віра Миколаївна, Чайківська Варвара Трохимівна, Ветлицька Людмила Тимофіївна, Дерев’янченко Єфросинія Харитонівна, Мустяц Людмила Андріївна. У кожної були діти. Тяжко їм пришлось... Знаю, що Сніжинську В.М. забрала дочка в Сніжне. Мустяц Л.А. померла в Дружківці. Дерев’янченко Є.Х. з чотирма дітьми проживала до смерті в Дружківці теж. За інших нічого не знаю.
Як склалась їх доля? Чи живі ще їх діти? Чи в Дружківці зараз є їх нащадки? Чи залишились люди, що пам’ятають їх як своїх учителів?
Вічна пам’ять учителям-чоловікам, що загинули по тюрьмах, вічна пам’ять їх дружинам, що прожили важке життя без чоловіків з своїми дітками у таке лихоліття, як Друга Світова війна. Великий уклін жінкам-учителям, що трудились, віддавали свої знання учням, які повинні пам’ятати про них.

Борисюк Антоніна Іванівна

Nevidoma.Про долю Мустяца В.И. розповідалось в журналі «Невідома Дружківка» №4, 5

Коментар Володимира Качура

Спогади Валентіни Іванівни — це родинні спогади про страшні роки «Великого терору» в СРСР-1937/1938 р.р. Взагалі-то терор в СРСР розпочався ще в роки революції,а в мирний час свого максимуму досяг в названі роки.
Вождь СРСР Іосип Сталін, щоб виправдати знищення своїх противників і зміцнити особисту владу, висунув тезу про загострення класової боротьби при успіхах соціалізму. Звідси випливало завдання для каральних органів держави(НКВД,зокрема)—виявляти і знищувати «ворогів народу». До ворогів зарахували колишніх представників капіталістів, поміщиків, куркулів, інтелігенції, священиків, політичних опонентів більшовиків (троцькістів,бухарінців,укапістів та ін.). Держава заохочувала анонімні доноси,оговори,підозри в антирадянськості,шпигунстві та тому подібному. Для спрощення призначення покарань створювалися позасудові органи, так звані «трійки», у складі начальника обласного управління НКВС, першого секретаря обкому партії та обласного прокурора.
Існували плани НКВС на знищення «ворогів» по республікам,областям,районам. Найбільш проблемною республікою в СРСР вважалася Українська РСР. Перш за все, за кількістю незадоволених колективізацією,голодомором,низьким рівнем життя,кількістю індивідуалістів та самостійників. Тому і репресії в Україні були найбільш жорстокими.
За два роки за рішенням «трійок» тут було розстріляно 153 тисячі осіб,ще 90 тисяч було відправлено до сибірських таборів,як правило, на 10 років (звідки майже ніхто не повернувся).
Не оминула ця трагедія і Дружківку, яка на той час була селищем міського типу і разом з навколишніми селами—Олексіївкою,Дружківкою,Райським,Новомиколаївкою та Новогригорівкою налічувала до 40 тисяч жителів. За 30-40 роки репресована 251 особа. З них в 1937 -1938 р.р.—146 осіб. Розстріли отримали 88 осіб,58-табори.
Серед репресованих найбільше селян,а відповідно українців.
Не обійшли репресії і дружківських вчителів, про що і розповідає Валентина Іванівна.
Молдованин за походженням,вчитель математики Яковлівської школи Мустяц В.І. за схвалення в приватній розмові політики українізації, що проводилась в 20-х та на початку 30-х р.р. (про що донесли в Костятинівське районне управління НКВС), був звинувачений у націоналізмі, 18 листопада1937року заарештований і рішенням «трійки» засуджений до розстрілу. Родичам нічого не повідомили.
Таке ж покарання з таким же звинуваченням отримав його колега Сніжинський С.М.(родом з Вінничини). А ще Байда П.І. з Галичини, Дерев’янченко Г.А.з Подніпрів’я.
Родом з Донбасу,а саме з Кадіївки,був вчитель закону божого Яковлівської земської школи Єгоров М.П, в 1937 –священник в селі Дружківка (сьогодні Олексієво-Дружківка). Він створив церковний хор, який, крім духовних пісень, виконував і українські національні пісні.
Єгоров та члени хору були звинувачені у націоналізмі.Сам священник та кілька хористів отримали розстріл, решта — 10 років таборів (звідки ніхто не повернувся).
Ще один вчитель Ветлицький Б.О. з Росії, за спогадами його учнів, належав до старої інтелігенції, теж у 37 році засуджений до розстрілу.
Нажаль, інформацією про Чайківського ми не володіємо, а до обласного архіву в Донецьку доступу зараз немає.
Так працював «плавильний котел» СРСР.
На сьогодні всі репресовані реабілітовані, тобто визнані невинними і безпідставно покараними. Процес реабілітації розпочався після смерті Сталіна і триває до цього часу. Я пам’ятаю і смерть Сталіна, і враження дорослих від промови М.Хрущова про культ особи Сталіна та його жертви. В кінці 50—середині 60 р.р. не було комуніста,який насмілився би славити Сталіна. В такому ж дусі виховувались і ми, молодь того часу. Дивно читати і чути ,що в сьогоднішній Росії Сталіна вважають «успішним менеджером»... Послідовники таких поглядів в так ззваній «ДНР» створюють відділи НКВД, які відтворюють практику 1937-1938 р.р.Таке ж відбувалося і в травні— напочатку липня Дружківці в 2014 році.
Коли ж ми навчимося робити висновки з минулого?



Понравилась статья? Оцените ее - Отвратительно!ПлохоНормальноХорошоОтлично! (Нет оценок) -

Возможно, Вас так же заинтересует:
Загрузка...

Комментариев еще нет