Шевченкиана нашего земляка

Пожалуй, наибольший вклад в Шевченкиану среди наших земляков­дружковчан внес художник­экслибрист Борис Романов, сын Николая Федоровича Романова. Создав более 300 уникальных экслибрисов, которые разошлись по всему миру, он почти каждый год отмечает день рождения Великого Кобзаря новым экслибрисом, посвящая их известным в Украине людям: Дмитру Павличко, Юрию Щербаку, Ивану Дзюбе, Владимиру Яворивскому, Евгену Сверстюку и др.

 

Вот что пишет о его работах искусствовед Петр Нестеренко: «Книжкові знаки Бориса Миколайовича приваблюють не тільки виразністю композицій, глибиною думки, місткістю образів, а ще й своєю функціональністю, що вирізняє їх серед багатоголосся виставок, різноманітності тем, технік, сюжетів.

Не перестаєш дивуватися композиційній вишуканості   художника, лаконізму і граційності, глибокому філософському   розкриттю   теми,   в якій виявляється яскрава ознака приналежності   книжки тому чи іншому власнику.   Адже   у   кожного з них є якісь особливі захоплення, вподобання,   які   й   передає майстер тільки йому властивими засобами. Специфіка професії не допускає багатослів’я.   Це накладає органічний відбиток на екслібриси   майстра.   Віртуозне володіння однією з найпоширеніших в Україні технік — ліногравюри дає змогу   Романову легко виявити чіткий силует, підкреслити контрасти чорного й білого, досягти пружних вишуканих ліній.   Його екслібриси виразно відтворюють інтереси особистості, бо народжуються   із симпатій до адресата, духовної єдності з ним».

В 2004 году в Северодонецке, где живет Борис Николаевич, вышла прекрасно изданная книга его экслибрисов «Шеченкиана» тиражом двести нумерованных, подписанных художником экземпляров. Один из них, под  номером 192, Романов любезно подарил нам, добавив последний экслибрис из этой серии, датированный 2013 годом и посвященный Петру Маге.

Мы помещаем некоторые из работ Бориса Романова, взятые нами из этой книги.

 

* * *

 

 

 

...Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!..

* * *

 

 

 

...Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!

 

* * *

 

 

...Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

* * *

 

 

 

...Обніміте ж, брати мої

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

 

* * *

 

 

 

В неволі тяжко, хоча и волі,

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось.

Хоть на чужому, та на полі...

Тепер же злої тії долі,

 Як Бога, ждати довелось.

І жду її, і виглядаю,

Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить,

В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

 

* * *

 

 

 

...Де ж ті люде, де ж ті добрі,

Що серце збиралось

З ними жити, їх любити?..

 

 

 

 

 



Понравилась статья? Оцените ее - Отвратительно!ПлохоНормальноХорошоОтлично! (Нет оценок) -

Возможно, Вас так же заинтересует:
Загрузка...

Комментариев еще нет