Школа, якій – 110 !

Євген ШАПОВАЛОВ — голова товариства імені Олекси Тихого, депутат Олексієво-Дружківської селищної ради

В усьому світі школи є показником того, як про своє майбутнє вболівають держави. Ще у середньовіччі один скандинавський король своїм наказом заборонив закривати школи, якщо в ній навчається хоч одна дитина! Історично Європа вихованню і навчанню дітей приділяє величезну увагу. Дитина в будь-якій європейській країні — це об’єкт підвищеної турботи і опіки всіх: і держави, і суспільства, і бізнесу.

Нажаль, в Україні поки що ми цього не бачимо. Особливо з боку держави. Сучасна влада, на яку ми покладали великі надії, не виконала свої передвиборні обіцянки не тільки у питаннях підвищення рівня життя, соціального захисту, демократичного розвитку суспільства — не стало краще й у системі шкільної освіти.
Недофінансування, затримки платежів, адміністративний тиск на вчителів... Освітян змушують приймати участь у виборах, інших владних акціях, які не мають жодного відношення до їхньої професійної діяльності.
Але школи живуть, працюють, навчають і виховують дітей.
У минулу суботу, 2 листопаду 2013 року, одна з дружківських шкіл – Олексієво-Дружківський НВК №14 — відсвяткувала своє 110 (!) річчя. Я пишу цю статтю тому, що хочу, щоб ця подія не пройшла непоміченою у нашому місті. Олексієво-Дружківка — це місце, звідки пішло й все місто Дружківка. От і школа наша сама старіша у місті, бо є офіційні згадки про неї, датовані 1903 роком.
Чим відрізняється школа у місті від школи селищної, сільської?
У селищі школа є центром дитячого життя. І під час навчань і у час вільний. У школі працюють різні секції, гуртки. На шкільному подвір’ї є спортивне знаряддя, майданчики, де можна пограти у футбол, волейбол, баскетбол. Зимою заливається ковзанка, де грають у хокей. Після школи всі діти там. Якщо у місті дитина може піти у кінотеатр, клуб, кафе, парк, спортивний заклад, то місце збору селищної молоді – школа.
Старі люди з нашого селища розповідали мені, як вони після уроків збиралися на вигоні біля школи, грали у футбол м’ячем з ганчір’я, у різні й багаточисельні народні спортивні ігри. Це місце у селищі називалося «макортник», або «макорти»… Зараз такого слова не знайдеш, навіть, у Інтернеті, а наші земляки ще й досі його пам’ятають. Вони згадували, як добре ганяв там м’яча Микола Носуля, який у війну став Героєм Радянського Союзу.
Про це згадує і Микола Тимофійович Янко у своїй автобіографічній повісті про Олексієво-Дружківку «Учитель».
З Олесієво-Дружківською школою пов’язані імена багатьох великих людей. Тут вчився, а потім і викладав відомий правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи, вчитель Олекса Тихий. Як вчитель, Олексій Іванович вже тоді намагався впроваджувати свої методи навчання молоді, які зараз використовуються у передових методиках.
Все життя проробив у нашій школі Микола Тимофійович Янко — відомий український педагог, краєзнавець, топоніміст, єдиний кандидат педагогічних наук у Дружківці.
Сьогодні в школі працює учень Миколи Янка та Олекси Тихого, заслужений вчитель України, краєзнавець, географ Микола Олександрович Швець. Його знамениту екологічну стежку у ландшафтному парку «Закам’янілі дерева» діти давно вже називають «стежкою Швеця». Подружній тандем Миколи Олександровича й Надії Яківни Швеців виховав сотні учнів, які стали достойними громадянами нашої країни.
В історії школи ви зустрінете багато яскравих і видатних постатей, про яких написано в книжці «Відома і невідома Олексієво-Дружківка», яка вийшла у світ у минулому році.
Чим же зараз живе наша школа?
Продовжує вчити дітей. Продовжує виконувати ту місію, яку на неї поклала держава і життя. Не дивлячись на труднощі, на перепони – живе.
Вважаю добрим набутком для школи призначення директором Наталю Вовкотруб. Вона одразу налагодила стосунки з громадськістю, краєзнавчою організацією, товариством Олекси Тихого. Саме Наталя Василівна знайшла альбом з «Історією школи», яка писалася ще у 1967 році, і передала до книги «Відома і невідома Олексієво-Дружківка». Школа активно, як і інші школи міста, приймає участь у щорічних Олексиних читаннях, які тут у 2008 році були започатковані. Проводить краєзнавчу роботу. Під керівництвом вчителя-організатора Сергія Ганевського шкільна група «Пошук» вишукує всі «слобожанські» хати, які ще залишилися в селищі, фотографує, досліджує їх історію. Цей проект проходить за фінансовою підтримкою сина Олекси Тихого – Володимира, який свого часу теж закінчив нашу школу з золотою медаллю.
Цей учбовий заклад знає і не обминає увагою Українське реєстрове козацтво. На свято 110-ти річчя Гетьман Анатолій Шевченко подарував школі величезний торт, який за чаюванням «оцінили» всі присутні, і святковий набір кульок, який прикрасив свято. Також Гетьман завірив «школу Олекси Тихого» (так він її називає), що буде надавати всіляку підтримку закладу у вихованні дітей у дусі українських козацьких традицій.
На святі було багато гостей, випускників школи різних років. Дивлячись у щасливі очі присутніх — і гостей, і дітей, і вчителів — можна з впевненістю сказати, що школа буде жити, буде виховувати дітей, буде святкувати і 120, і 150-річчя. Бо наше селище, якому більш триста років, пережило всі скрутні часи, які випали на його долю — переживе і сьогоднішнє лихоліття.



Понравилась статья? Оцените ее - Отвратительно!ПлохоНормальноХорошоОтлично! (Нет оценок) -

Возможно, Вас так же заинтересует:
Загрузка...

Комментариев еще нет