В начале апреля этого года наша газета (НД от 4 и 11.04) поместила резонансные материалы об инциденте с жителем Дружковки, отцом двоих детей Радионом Тимченко, который рассказал о том, как его избивали в дружковской милиции, заставляя сознаться в несодеянном преступлении. С этого момента прошло более двух месяцев. В городской прокуратуре Радиону Тимченко объявили, что в возбуждении уголовного дела по факту причинения ему телесных повреждений отказано, однако постановление об отказе не выдали, сославшись на то, что все документы находятся на проверке в областной прокуратуре. Тем самым, он до сих пор лишен права обжаловать данное постановление.

В то же время председатель Громадской рады при ГУМВС в Донецкой области Александр Букалов, ознакомившись с нашей публикацией, передал ее руководству областной милиции. «К моему удивлению, — пишет он, — мне дали возможность ознакомиться с деталями расследования и попросили сделать свои замечания. Я сделал их примерно 30 апреля.

Похоже, они им не понадобились. Прокуратура все равно отказала в возбуждении уголовного дела. Пока шли контакты с представителями облмилиции и был шанс на позитивный результат, я не обнародовал информацию, которая мне стала известна. После решения прокуратуры считаю возможным поделиться своими впечатлениями. В них чего­то нового, УВЫ, нет. Просто еще один конкретный пример. Нестандартным является разве что обращение ко мне за моим мнением.

На основании моего ответа я написал прилагаемый текст. Как пример возможного реагирования в подобных случаях. Имею намерение задать письменные вопросы облпрокуратуре и отслеживать этот случай».

Службове недорозслідування, або як вели справу Радіона Тимченка

Олександр Бука лов,

голова ради правозахисної організації «Донецький Меморіал»,

голова Громадської ради при ГУМВС України в Донецькій області,

член Комісії з питань попередження катувань при Президентові України

28 березня зранку гр­н Тимченко був запрошений до міліції м. Дружківки, провів там біля семи годин. Після цього у місцевій газеті з’явилася стаття з описом деталей його перебування у міліції та про начебто жорстоке поводження з ним, про його побиття працівниками міліції.

Працівниками ГУМВС у Донецькій області було проведено службове розслідування обставин випадку та повідомлень про жорстоке поводження.

Маючи певну інформацію про деталі розслідування, вважаю важливим поділитися своїми враженнями від цього розслідування. Але спочатку хотів би зробити застереження: мої враження не мають на меті довести або спростувати невинуватість гр.-на Тимченка. Цього боку справи я не торкаюсь. Мова тут йде тільки про поводження з ним в міліції та про результати перевірки.

Перше. Поза всяким сумнівом, Тимченко провів у міліції м. Дружківки близько семи годин. Наскільки мені відомо, особу не можна утримувати довше, ніж три години, якщо її не затримано і не складено відповідний протокол. А якщо протокол складений – особа має право на доступ до адвоката, має право не свідчити проти себе, має право на телефонний дзвінок. Проведене міліцією розслідування ці важливі процедурні моменти затримання «не помічає». Здається, що прокуратуру дотримання цих важливих процедур теж не цікавить.

Друге. Тимченко наполягає, що він по телефону встиг повідомити дружину про неналежне з ним поводження. Розслідування цей факт також ігнорує. І саме тому вельми непереконливо виглядає версія міліції про те, що Тимченко жив собі, не мав наміру зізнаватися у начебто скоєному злочині, а потім раптом забажав зробити явку з повинною. За межами міліції не хотів, а потрапив у середину –  і забажав. Розслідування не містить жодного раціонального пояснення такому раптовому «бажанню» Тимченка. Чисто логічна конструкція міліції про те, що він начебто усвідомив відповідальність і забажав покаятися, аж ніяк не може пояснити його подальші дії.

Може, міліціонери його переконали зізнатися? Може. Але якими способами? Чому людина у здоровому розумі прийшла каятися, а за день-два стала говорити про її побиття, та ще й у лікарні фіксувати тілесні ушкодження? Де логіка?

Далі. Розслідування абсолютно не містить визначення перебування Тимченка у різних кабінетах по часу – з якого по який час і де він перебував. Адже провести дії, для яких його начебто офіційно запросили, та поговорити зі слідчим – на це достатньо години, ну, пару годин. Що він там робив сім годин? Де він перебував? В яких саме кабінетах? На яких підставах? До речі, у якості підозрюваного. В який момент він зробив явку з повинною? Коли, в яку хвилину складений протокол? В який момент статус Тимченка змінився на підозрюваного? Всі ці обставини обов’язково мають бути відображені у результатах розслідування.

Мають, але…   не відображені.

І знову – прокуратурі до цього немає діла. Її професійний рівень не сягає рівня, коли ці обставини є важливими. Як і професійний рівень тих керівників у прокуратурі, які спокійно сприймають такий рівень «розслідування» підлеглих.

Наявність запису відеокамери про вихід з міліції Тимченка о 16-44, який начебто є якимось доказом невинуватості міліції, насправді не може бути доказом того, що з ним не поводилися жорстоко та не примушували підписувати папери. Цей запис свідчить тілько про те, що Тимчеко самостійно вийшов з міліції та не був побитий настільки, що не міг сам пересуватись, не стікав кров’ю.

Розслідування обходить мовчанням важливу деталь: чи є свідки, крім міліціонерів, що Тимченко полишив міліцію без будь-яких ушкоджень? Наявність підпису Тимченка у журналі відвідувачів про відсутність претензій до міліції не має жодного значення.

І нарешті головне.

Тимченко зафіксував тілесні ушкодження після перебування в міліції. Так, він це зробив не в перші хвилини, а через день-два. Виходячи зі стандартів Європейського Суду з прав людини, це не має суттєвого значення. Чи міг він отримати ушкодження після виходу з міліції? Не виключено. Але якщо міліція висуває таку версію, вона обов’язково має надати розумні пояснення їх походженню та обов’язкові докази. Припущення, що їх завдали невідомі особи, може згодитись (і здається, дуже добре згодилося…) хіба що для прокуратури. Якщо відсутні з боку міліції чіткі пояснення та докази походження ушкоджень – відповідальність несе безумовно і без варіантів міліція. Це не побажання Європейського Суду. Це обов’язковий стандарт. Закон. Навіть у випадку, якщо не з’ясовано прізвище особи з числа працівників міліції, яка могла завдати такі ушкодження, відповідальність на державному органі, і «невідомість» осіб не позбавляє цей орган відповідальності.

Такі є стандарти Європейського Суду з прав людини (див. справу «Рібіч проти Австрії»), і вони мають силу на території України. А розслідування не містить жодних пояснень щодо причин ушкоджень у Тимченка. Тому дії державних органів (і міліції, і прокуратури), що ігнорують вимоги Європейської Конвенції з прав людини, яка має чинність на території України, є насправді НЕЗАКОННИМИ. Схоже, навіть, ЗАВІДОМО НЕЗАКОННИМИ.

Пан Тимченко має великі шанси виграти у Європейському Суді та отримати компенсацію за моральну шкоду. Працівники міліції і прокуратури навіть не думають, що у випадку виграша громадянина у Європейському суді держава може стягнути кошти, заплачені за рішенням Суду, з винуватців програшу у Суді. Це може бути через два-три-чотири роки, але може бути. Вже декілька десятків випадків таких регресних стягнень є.

Отже, проведене розслідування не містить опису низки важливих моментів перебування Тимченка в міліції. Важливі процедурні моменти затримання громадянина та гарантії, які надають Закони та Конституція України, не відображені. І саме через їх відсутність у розслідуванні (а не в реальності) воно є скоріше «недорозслідуванням», яке містить серйозні загрози для тих, хто проводив це розслідування та на його основі ухвалював рішення. Наприклад, про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом отримання тілесних ушкоджень громадянином, що робить такі рішення НЕЗАКОННИМИ.

Чому ж так ризикують і міліціянти, і прокурори? Висновок один – через своє невігластво. Може, у такий спосіб вони хочуть ще раз довести, що іноді невігластво дуже дорого коштує?

Посмотрите публикации по этой теме:

Дождь не обманешь Вместо диалога монолог, или Зачем делить общие интересы? Новое о субсидиях Как Дружковка своих в армию провожала

Материал размещен на сайте 7 июня, 2012, в рубрике Наш город. Опубликован в газете"№23 6 июня 2012г"

Понравилась статья? Оцените ее - (1 голосов, средняя оценка: 5,00 из 5) -

Возможно, Вас так же заинтересует:

Загрузка...