Від Муравйова до Путіна

«...і пізнаєте правду, — а правда
вас вільними зробить».
(Ів.8-32)

Дмитро ДИКАНСЬКИЙ

Отже людину вільною робить правда. А правду пізнає той, хто її шукає. А щоб віднайти правду, треба: по-перше, мати бажання; по-друге, мати розум, щоб відрізнити правду від брехні; по-третє, впевнитися, що це дійсно правда. Тобто дійти в пошуках правди до Істини.

Пам`ятник на Аскольдовій могилі в Києві

В тій системі, з якою ми не так давно вийшли, правда була небажана. Вільні люди були непотрібні, бо це становило загрозу існуванню самої системи.
В тому інформаційному просторі сама суть правди нівелювалась, замінювалась на полуправду, скочуючись до відвертої цинічної брехні. І та частина суспільства, ті люди, які не намагались шукати правди, ставали зомбованими, а простіше сказати — рабами брехні.
А такими нескладно і керувати: обдурені і злякані, вони слухняні. Тому вони і стали отим підґрунтям, на якому путінська Росія розв`язала в Україні війну.
І це не перша така війна.
Було таке в нашій історії майже сто років тому...
29 січня 1918 року на станції Крути відбувся бій, який вів студентський курінь січових стрільців, з більшовицькими військами, якими командував колишній генерал царської російської армії — М. Муравйов.
До куреня входили студенти університету Святого Володимира та Українського народного університету, а також учні гімназії ім. Кирила і Мефодія. Всього їх було 300 юнаків, необстріляних, молодих і гарячих патріотів.
Проти цієї молоді більшовики кинули двотисячний загін червоногвардійців та балтійських моряків.
П`ять годин точився бій, п`ять годин стримували відчайдушні хлопці більшовицьку навалу...
Майже всі вони загинули в нерівному бою. Із 34 полонених січовиків 27 були закатовані і розстріляні більшовиками.
Останки знайдених на полі бою героїв Крут кияни ховали 19 березня 1918 р. Батьки і родичі ледве змогли впізнати загиблих — так були понівечені трупи: розбиті голови, вибиті зуби, виколоті очі...
Павло Тичина тоді писав:
На Аскольдовій могилі поховали їх,
Триста учнів українських,
Славних, молодих.
На Аскольдовій могилі —
Український цвіт,
По кривавій по дорозі нам іти у світ.
«Мы идем огнем и Мечом устанавливать Советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям…бил, никому не давая пощады! 28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов, а, может, и тысячи, были безжалостно убиты… Так мы мстили. Мы могли остановить гнев мести, однако мы не делали этого, потому что наш лозунг — быть беспощадными!» — так доповідав Муравйов Леніну про взяття Києва.
Більшовицькі війська упродовж трьох діб чинили «червоний терор», від якого загинуло 2587 киян, переважно офіцери, юнкери, заможні громадяни...
Отак «огнем и мечом» вони установлювали «совєцьку» владу...
А сьогодні криваву дорогу нам мостить вже путінська Росія.
Ті, хто ходив на так звані референдуми, голосуючи зп «ДНР», «ЛНР», хто призивав «Росія! Росія!» —призвали війну і мимохіть стали співучасниками Путіна. Не думаю, що вони усвідомлювали ймовірні наслідки, скоріше за все, вони просто не шукали правди.
Майдан засвідчив і затвердив наше споконвічне прагнення на власну волю і долю. Весь світ, все прогресивне людство побачило і зрозуміло, що є на земній кулі держава — Україна. І сьогодні саме тут, на теренах цієї держави, відбуваються події глобального масштабу: боротьба між правдою і брехнею, між світом і темрявою, між добром і злом.
І на передовій цієї боротьби ми — українці. Така вона — наша доля!
Так воно склалося, що саме на нас, на нашу державу випала така, неймовірна тяжка, але почесна і благородна місія — відстояти і затвердити на європейському континенті — правду.
І якщо тоді, майже сто років тому, нам це вдалося, бо ми не мали армії, не було єдності в рядах національної еліти, не було отого стрижня державного — нації, тепер ми це маємо.
Як сказав наш Патріарх Філарет: «Де правда — там Бог, а де Бог, там перемога».
А тим, хто голосував за «ДНР», «ЛНР», хто досі не отямився і перебуває в жалюгідному стані раба брехні, порада: вимкніть телевізори, російські канали і увімкніть мізки і покайтеся, щиро покайтеся, бо кров тисяч загиблих і на вашій совісті.