Христос родився! — славімо його!

Різдво Христове — одне з найбільших і найвеличніших свят в Україні. Це свято не лише слов’янських народів. Воно святкується в усьому світі, і кожен народ вкладає в це свято свій зміст, свою форму.
Це свято поєднало у собі давні вірування наших предків та елементи християнської культури. У давнину святкували свято Корочуна. З цього часу ніч коротшала, а день ставав довшим. Це було свято народження нового сонця, адже в цей час сонце повертає на весну. Своїми піснями-колядками наші предки возвеличували бога Сонця, щедрівками і магічними діями, пов’язаними з ним, намагалися накликати гарний урожай, приплід худоби, добробуту господарстві.
З прийняттям християнства ці древні вірування не зникли, а тісно переплелися з християнськими обрядами. Різдвяні обряди являють собою поєднання двох культур наших предків: язичництва та християнства.
До цього свята готувалися заздалегідь. 40 днів перед Різдвом тривав піст, під час якого вивчалися коляди, віршування, готували вертепні вистави.
Свят-вечір
Напередодні Різдва цілий День господиня порядкувала біля печі, адже на святий вечір на столі повинно було стояти 12 страв (12 місяців у році, 12 апостолів Христа), серед яких представлені усі дари городу Й саду. Обов’язковими стравами були: смажена капуста, горох і квасоля, гречана каша, голубці, риба, борщ з вушками (маленькі варенички з грибами), бараболя, коржі з маком, узвар, гриби. Усі страви — пісні. Найголовніша обрядова страва — кутя варилася із товченої пшениці, заправлялася медом, іноді тертим маком, горіхами.
Господар заносив до хати сніп пшениці, який стояв у стодолі від обжинок. Це — Дідух, у якому, як вважали наші предки, перебували духи дідів-прадідів, опікунів чи покровителів дому.
Ці духи перебували на ниві, а коли дожинали останній сніп, то вони переселялися у сніп — Дідух.
Свята вечеря вважалася спільною вечерею усього роду: і живих, і померлих родичів. Дідух уособлював собою усіх предків, які були присутні на вечері.
Разом з Дідухом господар приносив в’язанку сіна, яке стелив на столі та під столом. Під стіл господар клав сокиру, косу, серпа, рало, щоб у новому році добре оралося, косилося та жалося.
Господиня застеляла стіл білим обрусом, під нього клала запашне зілля та часник — від злих духів.
Урочисто, з молитвами ставили господарі на покуті кутю і узвар — жертву для духів. Запалювали свічку.
Нарешті, коли засяяла на небі перша зірка, вся сім’я сідала до вечері. Цілий день ніхто нічого не їв, хіба що маленькі діти.
Помолившись, господар запрошував на вечерю усіх дідів-прадідів, усіх духів предків. Тоді вся сім’я вечеряла. Спочатку всі їли кутю, а потім всі інші страви. Повечерявши, залишали на столі кутю та ще деякі страви і не прибирали ложок, щоб духи могли вночі прийти на вечерю.
Після вечері господарі не виходили з дому, лише малі діти носили вечерю дідусеві, бабусі та хрещеним батькам. При цьому казали: «Просили тато й мама на святу вечерю. І ми просимо». Ті дякували дітям, приймаючи калачі, кутю, а замість них клали свої пиріжки, кутю, цукерки та горіхи дітям у вузлик.
Ніч перед Різдвом — свята ніч, тому цілу ніч горіло світло в кожному домі, старші не лягали спати, співали коляд, урочисто зустрічали народження Божого Сина, який прийшов на землю в образі людини, щоб наблизити людей до Бога і відкупити їх від смерті.
Свята ніч, тиха ніч!
Гей утри сльози з віч,
Бо Син Божий йде до нас.
Цілий світ любов’ю спас.
Вітай нам святе Дитя! —
співається в різдвяній колядці.
Підготувала учитель
української мови і літератури Скобляк Любов