Запорозькі козаки та українські селяни — першопоселенці
Валерій Романько
Як ми вже повідомляли («НД» від 9.12.2008 р.), наприкінці минулого року побачила світ книжка Володимира Качура «Історія Дружківки та її округи: від найдавніших часів до кінця ХІХ століття». Одна з її презентацій відбулась нещодавно в Свов’янському державному педагогічному університеті. Ми друкуємо рецензію на книжку «Історія Дружківки», яку підготував доцент СДПУ, голова правління Донецької обласної організації краєзнавців України Валерій Романько.
Невелике ошатне видання історика за фахом, краєзнавця з Дружківки Володимира Качура, що вийшло з друку є кінці минулого року, заслуговує особливої уваги. На підставі рідкісних архівних документів та ряду історичних досліджень автором здійснено одну з перших спроб викласти історію свого міста від найдавніших часів до кінця XIX століття.
Розповідь про рідний край автор розпочинає з епохи середнього палеоліту, поступово переходячи до особливостей перебування у степовій зоні кочових племен, а далі — й до козацької доби. Чим ближче наближається автор до ХVІІІ-ХІХ століть, основної частини свого дослідження, тим активніше він використовує архівні документи, вдається до цитування рідкісних видань.
У своєму дослідженні В.Качур доводить, що першопоселенцями на землях сучасної Дружківки після кочівників були запорозькі козаки, а після ліквідації Запорозької Січі — українські селяни. Свої думки автор підтверджує цитатами із ряду видань. Так, в енциклопедичному словнику Брокгауза й Єфрона в статті «Дружківка» сказано: «...Вже в XVII столітті тут був сторожовий пікет козаків». Більш детальніше сказано про цей час у «Материалах для историко-статистического описання Екатеринославской епархии» (1880): «Урочище Паршаковка, маетность Дружковка, на Торце, при Грузской — старожитное запорожское поселение. В старину здесь был пикет запорожского казачества, сторожевая станция его. Даже по перенесении Коша запорожского в Алешки на поля татарские в Паршаковке и Дружковке сидело несколько престарелых запорожцев — куралесов, характерников, харцызов, которые, находясь в тайных сношениях, в секретных сообщениях с казаками бахмутскими и маяцкими, действиями своими страшно лякали, пугали, изумляли, поражали и стращали, появлявшуюся в сей местности турецко-татарскую орду».
Автор розділяє два населені пункти, які здавна існували один поруч з іншим: Паршаківка та Дружківка: «Урочище Паршаківка — це невелика заплава на Кривому Торці неподалік від залізничного вокзалу сучасного міста Дружківки, одразу за копровим цехом машинобудівного заводу. А маєтність Дружківка при Грузькій знаходилась на правому березі Торця в сучасному селищі Олексієво-Дружківка». Поселення в Паршаковці та в Дружківці знаходилися на самому краю володінь Запорозької Січі, тому поблизу їх були сторожові пости запорозького козацтва.
Дослідивши результати перепису — списки селян Паршаківки та Дружківки, В.Качур прийшов до висновку, що першомешканцями цих поселень були українці. Ці переселенці прибували переважно з районів Слобідської України і, як стверджує автор, «тривалий час населення в нашій місцевості використовувало українську мову як засіб спілкування, дотримувалось українських традицій та звичаїв».
Праця Володимира Качура цінна ще й тим, що має ряд рідкісних світлин та карт, а також додатки: «Церкви та приходи минулого XVIII століття», «Списки жителів сіл Паршиківка та Дружківка Бахмутського повіту на час ревізії 1782 та 1795 рр.».
Видання пропонується працівникам освіти, ЗМІ, бібліотекарям, музейним працівникам, краєзнавцям, всім, хто цікавиться історією Донеччини.
м. Слов’янськ