Дивовижна містерія Різдва у місті Лева

Маргарита ГАШУТА

Ekckyrsiay Новорічні свята –щось особливе у житті кожної людини. Якась таїна та чарівність овіює ці святкові дні. Незважаючи на розмір сімейного бюджету та вік, всі з однаковим нетерпінням чекають настання Нового року.

Піднімаючи традиційний келих шампанського , ми віримо, що зміни будуть тільки на краще і «ще нам, браття молодії, усміхнеться доля». А хіба не дивом є те, що всі, хто завзято сварив уряд, у новорічну ніч залюбки вислуховують звернення Президента? Всі проблеми – потім, сьогодні – родинне тепло, друзі та олів’є.
Ну, якщо з Новим роком все зрозуміло, то зі святкуванням Різдва на Донбасі повний, як то кажуть, капець. Ми з подивом бачимо по телевізору, як готується до Різдва світ, як чарівно виглядають європейські міста, але осягнути всю велич та глибину цього свята не можемо. Зазвичай, на Різдво дає про себе знати похмільний синдром, і 6 січня народ вкотре сідає за святковий стіл, який відрізняється від новорічного тільки наявністю куті та відсутністю олів’є (бо на нього ніхто вже не може дивитися). Мало хто знає, що вечір цей називають Святим на честь народження Ісуса, і з появою першої зірки на небі родина збирається за столом на багату кутю - вечерю, що складається тільки з пісних страв. Звичайно, що зловживати алкогольними напоями в цей вечір неможна. На наших вулицях не лунає коляда, не ходять вертепники, а від поодиноких хлопців-колядників найчастіше можна почути: «Коляд, коляд, колядин, я у батька один!» Завершується все банально: «Дайте, дядьку, п’ятака!»
Саме тому група студентів та викладачів Дружківського технікуму ДДМА вирушила на пошуки справжнього Різдва. Куди податись? Подорож до Європи навіть з безвізовим режимом стала для нас ще більш недосяжною мрією саме завдяки турботі нашого уряду (навіщо нам скасування візи, якщо все рівно немає грошей!?) А ходити навколо ялинки у Дружківці вже набридло… Вихід підказала телевізійна реклама одного з найменувань пива. Звичайно, Львів! Тут тобі і Європа , і справжнє українське Різдво.
Шукачів пригод несподівано назбиралося аж 40 осіб. Їхати довелось з пересадками у Києві, а оскільки більшість наших туристів і до Києва потрапила вперше, то до вечора було чим зайнятись. За традицією спочатку поїхали на Майдан, що виглядав зовсім не святково. Тепер це не центр розваг, а німотний свідок недавніх страшних подій. Хвилиною мовчання ми вшанували пам’ять героїв Небесної сотні…І раптом, серед безлічі інших, непримітний плакат «Вор у вора булаву вкрав»! Мовчить Майдан, чекає.. . Чекає, коли знову вихлюпнеться на нього хвиля народного гніву.
Зовсім інший світ відкрився перед нами на Софіївській площі, де височила головна ялинка країни. Настрій покращився, і студенти дременули підкорювати столицю. Втомлені, але повні емоцій та енергії, вечірнім потягом вирушили до Львову.
Прибули близько п’ятої години і, як виявилось, привезли із собою різдвяний подарунок – сніг! Новорічні дні у Львові були морозними, але без жодної сніжинки. Та коли ми вийшли з вокзалу, місто на наших очах почало вкриватися білою ковдрою. Різдвяний засніжений Львів! Казка,та й годі!
Як описати святкові дні, що ми провели у місті Лева!? Мешкали у центрі, у хостелі «Вітан», чотири поверхи якого були забиті туристами. Взагалі, щоб потрапити до Львова на Різдво, місця треба бронювати у вересні-жовтні, інакше вільного бюджетного житла не знайдеш.
Звичайно, були заплановані екскурсії, як пішохідні, так і автобусні.
Цікаво,що Львів умовно поділяється на декілька частин, залежно від того, хто і коли забудовував місто.
Мабуть, найвизначніша частина - Львів австрійський. Бо своїм сучасним виглядом місто завдячує Австрійській імперії. Саме тоді було збудовано театри, реорганізовано університети, з’явилось газове та електричне освітлення вулиць, перші автомобілі, телефонний зв’язок.
Вірменський квартал – залишок тієї культури,що принесли на цю землю вірмени, одна з найдревніших східних християнських націй, вигнані з батьківщини монголо-татарами ще у XIII столітті.
Єврейський квартал зараз обмежується трьома вулицями, а до 1939 року чисельність євреїв у Львові складала третину населення. Туристи знають цю частину по залишках овіяної легендами синагоги «Золота Роза» та оригінальному закладу «Жидівська кнайпа», де немає фіксованої ціни, і тим, хто вміє торгуватися, можна майже задарма пообідати.
Латинський квартал – це різноманітні костели та собори, що вражають величчю та пишністю архітектури. У підземеллях Домініканського костелу на нас чекали і привід чорної руки, що несподівано виринув з темряви, і камера катувань, де з в’язнів вибивали зізнання, і келії, де переховувались від бридких залицяльників найгарніші жінки Європи.
Ніхто з туристів, поки про це не розкажуть екскурсоводи, не здогадується, що через самісінький центр міста протікає річка Полтва. Чому? Бо ніхто її не бачить, оскільки ще у 19 столітті річку запроторили під землю, щоб запобігти розповсюдженню хвороб та інфекції (стічні води з фекаліями текли просто посеред Львова). Тече тепер Полтва на глибині близько 9 метрів у величезному мурованому тонелі, ставши частиною каналізаційної системи міста. Побачити її у режимі on-line можна у підвалі Оперного театру в ресторані «Лівий берег» та «Домі легенд».
Взагалі, про кав’ярні та ресторани Львова можна було б написати невеличку книжку. Кожний з них – це окремий світ. Двох схожих закладів просто не знайдеш. «Копальні кави» мають підземелля, де, за легендою, і видобувається кава. Вхід – тільки у касках. А всередині – вогняне шоу від барменів і виготовлення для вас карамелі за допомогою паяльної лампи.
У «Мазох-кафе» - наручники, ліжка та страви із відповідними назвами: «12 принципів розпусти», «Вуздечка пристрасті»… На додачу, офіціант ще й відшмагає вас батогом. У ресторан «М’яса та справедливості» краще не ходити людям зі слабкими нервами, бо біля входу зустріне кат і буде стежити за вами, заточуючи свою сокиру. Інтер’єр – диби, гільйотина, маски ганьби, іспанські чоботи. Вітаємо у Львові! Хочете скуштувати сало у шоколаді? Вам до «Музею сала». У «Гасовій лямпі» не захмелійте від набору алхіміка – десяти різнокольорових колбочок з місцевими напоями – «Гасівкою», «Бензинівкою», «Нафтівкою»… У «Домі легенд» вас обслуговуватимуть карлики, видиратися нагору доведеться крутими маленькими східцями, на даху зможете роздивитись панораму Львова з автомобіля з пропелером, а рівно о 21.24 з фасаду на вас плюватиметься вогнем чорний дракон. Зрозуміло, що все це робиться ще й для залучення туристів, але стає прикро, коли згадуєш дружківські заклади з одноманітним, нецікавим, дешевим та понурим інтер’єром. Ну ось, через історію та гастрономічності забули про головне, за чим їхали, - Різдво. Не могли ми оминути Святу вечерю, яку, мабуть, можна було б занести до якоїсь Книги рекордів за кількістю учасників. Спробуйте приготувати наїдки для 40 осіб в умовах хостелу! Але у нас все вийшло. На допомогу прийшов «Сільпо», де знайшлося все необхідне для пісної вечері, та двоконфорочна заіржавіла електрична плитка, на якій ми примудрилися зварити 180 вареників. А такої смачної куті, за словами студентів, ніхто ще не куштував. Роль господаря виконав пан Олександр Гашута, звернувшись до всіх з такою незвичною для нас і такою близькою серцю мешканців Західної України закличкою: «Віншую Вас із Ісусом Христом, котрий народився у місті Віфлеємі. Він розвеселив увесь світ, я розвеселяю Ваш дім, зло проганяю, добром наповняю, Христос ся рождає! Славімо його!»
Про історію свята, пов’язані з ним звичаї та обряди розказала Олена Савченко, викладач ДЖКК . А потім лунали колядки у виконанні Катерини Гашути та Бобрової Ганни. «Добрий тобі вечір, пане господарю! Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився!»
До речі, щоб краще зрозуміти значення свят-вечора , варто після 18 години вийти на вулиці Львова. Вдень заповнені вщент, у цей час вони стають напівпорожніми. Напів, тому що де-не-де блукають розгублені туристи, які ніяк не можуть зрозуміти, а чому ж зачинені усі заклади?
А вже 7 січня місто вибухає розвагами та веселощами! Христос народився! Святкова ілюмінація, хода звіздарів та вертепників, колядки, що лунають звідусіль, гарячий глінтвейн та запашні пампухи. Різдво, що звучить і смакує!
Де ми ще встигли побувати? І на знаменитому Личаківському цвинтарі, і в Аптеці – музеї, і на горі Високий замок, з якої відкривається незабутня панорама Львова та його околиць. Щоправда, нам не пощастило, бо 7 січня місто замітала така віхола, що ми не те що панорами, один одного не бачили. Але де ще можна мерзнути, вкриватися снігом, тупцяти ногами, щоб зігрітися, і все одно отримувати незабутню насолоду? Мабуть, тільки у Львові! Відвідали ми й славетну Львівську оперу – один з найкрасивіших театрів Європи. На жаль, безсмертний шедевр Чайковського «Лускунчик» зацікавив тільки дорослих . Балет виявився для студентів непосильним тягарем, і від цього задоволення всі із задоволенням відмовились.
7 січня у Львові перебував і Президент Петро Порошенко з родиною, але ми його не зустріли, та й не дуже сумували з цього приводу.
Декілька слів треба сказати й про цікавенну місцеву говірку, без якої Львів не був би Львовом. Як і в Одесі, це суміш кількох мов, помножена на почуття гумору та гарний настрій. Фацет – хлопець, дзюня – дівчина, пляцки – випічка, зеник – пиво, ровер – велосипед, дрипця – стара жінка, забездурно – безкоштовно, мордівня – забігайлівка, шпрехати – говорити, цьомати – цілувати. Все у них не так, як у людей: каву п’ють філіжанками, чай - горнятками, пиво – гальбами, а в баняках варять зупу (суп).
Наостанок, щоб переконати всіх у тому, що у Львові варто побувати хоч раз, хочемо заспокоїти скептиків: ніякого ворожого ставлення до нас, мешканців Донбасу, ми не відчули. Головне – завжди залишатися людиною.