До дня мови

Євген Шаповалов,
голова ДОТ ім. Олекси Тихого ДОО ВУТ «Просвіта», депутат Олексієво­Дружківської селищної ради

На День Української мови, 9 листопада, Товариство О. Тихого запросили у Донецьку спілку письменників України на вручення премій переможцям конкурсу знавців мови, який проводила газети Донецької ОДА «Донеччина».

Дітей-переможців вітали письменники, поети, літератори Донеччини. Головним на цьому заході був його організатор, головний редактор газети «Донеччина» Ігор Зоц. Вітали дітей редактор журналу «Донбас» В. Логачов, голова Донецької спілки письменників України С. Жуковський, ветеран журналістики В. Шептуха. Багато розумного, цікавого й наболілого діти почули від відомого письменника й поета Івана Білого. Цікаву міні-лекцію про сучасне сприяття нашого генія Тараса Шевченка прочитав присутній на зібранні народний депутат України Іван Заєць. На питання дітей, з чого, як він вважає, треба прочитати молодому українцю, він відповів: «З «Кобзаря», а в «Кобзарі»  — з поеми «Кавказ» — це сьогодні є дуже на часі». Він коротко зупинився на законі Олени Бондаренко про 25-ти відсоткову квоту українських пісень на радіо. Авторка каже, що це ставить всі мови у рівні стартові умови. Але українська мова до цого старту прийшла побита й замордована століттями переслідувань, заборон та знищення, на відміну від російської, тому умови старту тут зовсім не рівні.

Самим приємним на святі були виступи дітей. Їхня зацікавлкність українською літературою, знання її, розуміння суті нашого народу, нашого краю вражала. Одна дівчинка у перерві між нагородженнями виказала нам своє відкриття, про якого хлопця співається у відомій пісні «Вийшов у степ донецький хлопець молодий: «Того хлопця й його родину «розкуркулили», у нього відібрали все, покарали невідомо за що голодом — от він з безвиходдя, з відчаю пішов на копальні найматися забійником», — схвильовано розповідала вона.

Затишно й приємно відчували ми себе у залі спілки. Поруч були добрі, чисті й талановиті діти, митці, еліта нашої Української Донеччини. Нас було 50 – 60 людей, а за вікном, зовсім поруч, жив своїм життям урбанізований, зденаціоналізований, безликий трудяга, місто шахтарських подвигів – Донецьк. Я відчув у цьому якусь катакомбність українства, незахищеність перед гіркою бідою асиміляції. Ще у далекі 60-70-ті роки Олекса Тихий у своїй статті «Думки про рідний Донецький край» писав: «Донеччина – це шоста частина всього населення Української РСР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України в разі її нормального розвитку , або ганебним, холероподібним, коли й інші райони підуть шляхом байдужості до національної культури та мови. І в другому випадку ганьба та прокляття впадуть на голови кожного з нас, донбасівців, хто бачив, усвідомлював насування загибелі і мовчав, хто в догоду череву забув, якого він роду-племені, зрадив свій народ, з чужих рук брав отруйну зброю асиміляції та допомагав нищити українську мову, культуру, традиції, обряди». Як це актуально саме зараз...

Так історично склалося, що коли Україна модернувалася, культурно зміцнювалася, то Донбас модернизувався. Розвивався виробничо, індустріально, як кажуть, давав країні вугілля. І зараз головна задача загальноукраїнського культурного потенціалу повинна бути у підвищенні культурного рівня нашого краю. Але наша національна еліта цього ще мабуть не усвідомила. Не часто ми бачимо у нас на Донбасі українських митців, культурних діячів, їх проекти, книжки, фільми. Навпаки, з вуст деяких, начебто свідомих українців, лунають навіть заклики до від‘єднання Донбасу від своєї історичної батьківщини – України. Нам, донеччанам, гірко це чути…

Ми спромагаємося виходити з цього стану самотужки.

Зараз прийшло нове керівництво області. Воно декларує прихильність до національних приоритетів, нашої культури й буття. Зважаючи на їх молодість, будемо мати надію на це. Будемо боротися за те, щоб такі заходи, як той, про який ми розповіли, проходили у центральних залах області й міста, щоб на них були присутні й активно приймали участь наші можновладці, керівники Донбасу.


Понравилась статья? Оцените ее - Отвратительно!ПлохоНормальноХорошоОтлично! (6 голосов, средняя оценка: 3,67 из 5) -

Возможно, Вас так же заинтересует:
Загрузка...

2 комментария к статье “До дня мови”

  1. Богдан Рясне:

    Цілком вас розумію: «Я відчув у цьому якусь катакомбність українства, незахищеність перед гіркою бідою асиміляції.» — мене було подібне відчуття в Каєві на одному ювілеї: вся українська діаспора зібралась у Будинку вчителя серед безмежжя зденаціоналізованого київського стовпотворіння…
    Єдине, чим можемо потішити себе в такій ситуації: кожне посаджене зерно відчуває свою катакомбність
    Треба просто робити свою роботу, як ви і робите, а все інше — як є, але життя продовжується! Як іноді гірко жартую: принаймні не знищують нас і не знищують. Хоча що в Донецьку припинили в громадському транспорті українською оголошувати зупинки — дуже неприємна тенденція. Потрібно навпаки владі вчити людей української непомітно і необтяжливо таким власне чином, але для цього потрібно по менше Бондареко і Коліснічеко мати — цих виродків в прямому розумінні слова.

    • СМЕРШ:

      ОЧУМЕТЬ! С каких это пор беглый в кондратовские прыймы из-под терриконов шахты им.Димитрова неудавшийся шахтер с РУССКОЙ фамилией Ш….ов стал УКРАИНЦЕМ??? Это просто — ПРИСПОСОБЛЕНЕЦ, удачно маскирующий свои меркантильные интересы под вывеской общественно благих дел!