Квасоля

Алла СИВОЛАПОВА

Я дуже полюбляю страви з квасолі ще з дитинства. З цією рослиною познайомилась ще під час війни при німцях, коли наволоком садили город. Дідусь з бабусею копали лунки, а я, дев’ятирічна дівчинка, кидала в кожну лунку по два кукурудзяних і два квасолевих зернятка. Казали, що квасоля збагачує землю азотом і підвищую врожаї. Тоді ще полюбила суп з квасолею, засмажений цибулею на сонячній олії. То хіба ж його можна було порівняти з супом, де замість картоплі варився буряк і булькотіла кукурудзяна крупа?
Промайнуло дитинство — і знов городи вже, в дев’яностих. Спочатку врожаї були хороші, але потім на квасолю напали жучки. Треба було її чи заморожувати, чи пережарювати. А потім і родить перестала.
Промайнули й городи, підійшла старість. Зараз купляю квасолю на базарі, на критому ринку. Цей ринок мені до вподоби: розумно побудовані торгові ряди, влітку прохолодно, взимку тепло. Одне погано — ціни швидко зростають. Квасоля вже по 30 гривень і дорожає.
Одного разу дивлюсь — по два, два шістдесят. О, треба купити! Звертаюсь до продавщиці, щоб звішала мені півкило. Вона відповідає, що ото все, що на вітрині. Забираю все, десь на чотирнадцять гривнів, та їду додому.
Вже повечоріло, але світлоа не запалюю, висипаю квасолю в каструлю і заливаю водою. Що сталося, спочатку не зрозуміла. Якась чорна хвиля забила мені ніс, очі, вуха, волосся…
З переляку я схопила каструлю, де ворушилось щось чорне, і вихлюпнула в туалет.
Коли потім роздивилася, то побачила, що залишки квасолі усі поїдені жучками. Деякі з них повилазили, а деякі залишилися в квасолинах навіки.
Привела себе до ладу і думаю: краще б я купила макарони. А потім думаю: а що, піду до продавщиці, показажу їй квасолю з жучками, то може й поміняє квасолю на макарони.
На другий день з залишками квасолі підхожу до продавщиці. Дуже культурно розповідаю про все і показую залишки. У відповідь чую: «Принесіть квасолю — віддам гроші».
Почала пояснювати, що це зробити не можу, але все зайве. У відповідь категоричне «НІ». Почали розмовляти на підвищених тонах, зібралися люди. Потім вона кинула мені гроші — я гроші не взяла, а сказала, що піду скаржитися далі.
І пішла у «білий дім». А там сказали, що без чека ніхто розбиратися не буде. Але все ж таки я добилася, що вийшла до мене симпатична дівчина, яка поважно вислухала та й каже: «А я учора купила конфетки, а вони теж усі пожраті». І порадила і написати скаргу у санстанцію.
Прийшла додому та й міркую: чи варто підіймати бурю у склянці? Колотити людей, відривати від справ? То раніше боролися «за улыбку продавца», а зараз вони й так посміхаються. Ще може й прокльони, як її накажуть, буде слати на мене ота баба. Хіба мала нас дурять. На цей раз шукати справедливість не буду. А квасолю запам’ятаю.

Дружковка — Зеленоград

Это было давно. Тогда трамвай в городе ходил до двенадцати часов ночи, а вдоль шоссе росли большие деревья. Я ехала домой поздним трамваем. За окном горели фонари, а листва деревьев создавала сказочные картины. Трамвай остановился возле ДК машзавода, и какой-то выходящий мужчина сказал: «Какой красивый город!» Такое я услыхала первый раз и подумала: «А ведь действительно. Если сравнить Дружковку с соседней Константиновкой, Краматорском, Славянском, то она имеет больше преимуществ. Уже то, что две реки находятся в черте города, то, что город компактный. А наши зеленые массивы, а парки, в период расцвета? Разве сравнить с парками соседних городов! Да и вообще, Дружковке повезло. Это наш земляк Сабуров был председателем Госплана СССР, это у нас жил и работал замечательный архитектор Леонид Гаврилович Кванин. Это у нас такие шикарные проспекты, как проспект Космонавтов. И хотя Дружковке 235 лет, она выглядит очень молодо. Город расположен словно в блюдечке и очень-очень зеленый. Зелены все поселки. Весной город словно цветущий сад.

Может потому, что сейчас все переименовывается я и подумала: а почему бы не переименовать Дружковку? Ведь Дружковка-Зеленоград звучит гораздо величественнее. Расхрабрилась и даже отнесла подобное заявление в «белый дом».
Ответа нет. но он мне и не нужен. Для меня важнее мнение земляков. А там жизнь покажет. Если быть Дружковке Дружковкой-Зеленоградом, то она им и будет.