Мусь! Ну, мусь!

Взявшись за руки, вони йшли додому. Малюнок Ганни Селищєвої

Надія ОНИЩЕНКО

Якось я прочитала в газеті листа однієї жінки. Вона ділилася з читачами своїм горем і застерігала від необдуманих слів і вчинків.
Вісім років прожили вони з чоловіком у коханні і злагоді. Лише одна обставина затьмарювала їхнє життя: не було діточок. Коли вони з чоловіком уже зважилися взяти дитину в дитбудинку, жінка народила хлопчика. Не важко уявити, якою великою і світлою була їх радість.
Але один із співробітників, вітаючи колегу з народженням сина, пожартував: «З матір’ю все зрозуміло, а хто батько, треба розібратися...». Після цього чоловік запідозрив дружину в зраді, засумнівався, що він батько дитини, подумав, що він не знає чогось, що відомо всім. Як не божився, чим не присягався колега, що його слова — безглуздий жарт, сім’я була зруйнована. Довгоочікувана дитина залишилася без батька. Безвинна жінка — без чоловіка.
Лист закінчувався такими словами:
— Жартуйте на здоров’я, але не забувайте, що слово — не горобець. Жарт повинен веселити, а не псувати чиєсь життя: то вже не жарт.

Василь ішов на роботу після перерви на обід. Стежка бігла через луки. Від нагрітих сонечком лугових квітів і трав щедро розпливався неповторний квітково-трав’яний аромат. Такий буває тільки в лузі влітку. Проходячи повз терник, Василь почув чоловічий голос: «Мусь, ну, мусь!»
«Хто це там муськає?» — подумав Василь і зупинився. А із-за кущів знову долинуло: «Мусь» Ну, яка ж ти настирна!»
Цікависть захопила Василя. Він тихенько пішов на голос і побачив дуже цікаву картинку... Ледве втримавшись, щоб не зареготати, Василь обережно залишив місце події. В його авантюрній голові миттєво визрів план дій. Він пошкодував, що сьогодні не перше квітня, день розіграшів. План йому дуже сподобався і, не вбачаючи в ньому нічого злого, Василь вирішив здійснити задумане.
Він пішов до дому, до Степана, обмірковуючи, що і як скаже його дружині. Але все склалося не так, як планувалося, а ще й краще — вдалий експромт.
Чемно привітавшись із Оксаною, яка вийшла із хлівця від свиней з порожнім відром, запитав:
— Усіх нагодувала?
— Та ні: хазяїн чомусь не прийшов на обід. Де його нечиста сила носить? Мені вже час на роботу іти, а він ще не приходив. Не знаю, що і думати…
— А хочеш знати, чому не прийшов, де і з ким забарився? — лукаво посміхаючись, запитав Василь?
— А яка ж жінка не захоче дізнатися, де і з ким її чоловік час проводить? — запитанням на запитання відповіла Оксана.
— Де він — я тобі скажу, а з ким — не знаю, — злукавив Василь. — Я чув лише його голос і з його слів зрозумів, що він з жінкою. Він дуже розчулено говорив: «Мусь! Ну, мусь!»
— То де ж він? — знервовано запитала Оксана.
— Інформація грошей коштує, але тебе я за пляшку «нашої» проінформую.
— І не соромно тобі за таку інформацію ще й пляшку від мене вимагати? — обурилася Оксана.
— Твоя справа… Не потрібно — як знаєш, — сказав Василь і попрямував з двору, вдаючи байдужість. Ішов і думав: «Зроблю сім кроків, вернуся, скажу, що пожартував, і розповім правду». Йому стало шкода жінку: вона дуже розхвилювалася.
— Стривай! — зупинила його Оксана, винесла пляшку і рішуче промовила, — Інформуй…
І Василь вирішив продовжити розіграш. Він дав Оксані координати «місця дислокації» її благовірного і, сховавши пляшку в целофановий пакет, пішов з двору.
А Оксана, сама не знаючи для чого, прихопивши відро, поспішила ловити чоловіка «на гарячому». Образа, обурення переповнювали її: «Степан зраджує! Невже це правда? Невже таке може бути?!» Згадалося, яким красивим, романтичним було його залицяння до неї… Скільки незабутніх миттєвостей вони пережили разом… А їхнє весілля… Ніби казковий сон! Невже він обірвався в найцікавішу мить: вона мала повідомити йому, що незабаром у них з’явиться дитинка…
Хто ж вона? Втрутилася в її щасливе, безхмарне життя і безжалісно зруйнувала все. Жінці дуже хотілося побачити суперницю. Хто вона? Хто?
Підійшла до терника. Зупинилася. Серце рветься з грудей. Ноги, руки тремтять. А із-за кущів долинає: «Мусь! Ну, мусь!» В її збудженій уяві намалювалася картинка, яку вона зараз побачить, зробивши кілька кроків...
«Серед білого дня… Зовсім сором втратили…» — подумала жінка і завагалася: а чи варто їй ще й бачити це? Досить того, що почула… «Ні, вип’ю цю гірку чашу до дна, і будь що буде!» — вирішила Оксана і ступнула назустріч вироку долі…
Але побачила зовсім не те, чого очікувала... Неподалік від кущів лежав Степан. Він був п’яний, як кажуть, «в стєльку». Оксана очам своїм не повірила. Чоловік її не був випивакою. П’яним вона бачила його вперше. Та ще й яким п’яним! Уважно придивившись, зрозуміла, для чого Степан зайшов за кущі. Упав він тому, що не втримався на ногах, бо послизнувся, ставши у свіжий коров’ячий кізяк. Намагаючись підвестися, падав знову і знову, забруднюючись кізяком. Великі зелені мухи дошкуляли йому, а він, відмахуючись від них, бубонів: «Мусь, ну, мусь!»
Оксана зрозуміла, що Василь просто розіграв її! До обурення і образи на чоловіка додалося ще й обурення на Василя. «От пройдисвіт! Ну, постривай!», — промовила вона, пригрозивши Василеві.
Підскочила до Степана. Перше, що їй хотілося зробити, віддубасити його. Він і захищатися не здатен… Але як його лупцювати, такого замурзаного? Вона побігла до річки, похваливши себе за те, що прихопила відро, набрала води, вилила на Степана і знову побігла по воду. Коли повернулася, Степан сидів і протирав очі. Руки були в кізяках, перемішаних із землею, і по обличчю розтікався бруд. Смішно і боляче було жінці бачити його таким. Вона знову облила його водою і жбурнула в нього відро.
— А тепер іди до річки і приведи себе в порядок, щоб я тебе не бачила дома у такому вигляді, — сказала і, гордо піднявши голову, пішла додому. На півдорозі, мов блискавка, сяйнула думка: «А як упаде у воду та втопиться… п’яний же. Мишко в калюжі на дорозі втопився, а це ж річка!»
Налякана цими думками, жінка побігла до річки. На березі стояло відро. В ньому лежав чоловіків одяг. Степана не було видно. Оксана у розпачі закричала:
— Степане! Степаночку!..
У відповідь почула із-за осоки спокійний голос чоловіка:
— Тут я… Не хвилюйся… Іди до мне. Вода така гарна, тепла.
— Мені не до тебе, а від тебе хочеться іти, — відповіла Оксана. Знесилена пережитим хвилюванням, опустилася на траву і заплакала. Степан підійшов до дружини, взяв її на руки. Цілуючи заплакане обличчя коханої, між поцілунками говорячи найніжніші слова, обережно ступаючи, поніс Оксану в річку.
— Не дихай на мене, — сказала все ще розгнівана жінка, — мене нудить…
— Степан зніяковів. Поставив дружину у воду і, не випускаючи із обіймів, голублячи, боячись дихнути на неї, почав утішати і заспокоювати:
— Вислухай мене, сонечко, і ти зрозумієш, що нічого страшного не сталося, крім того, що я в кізяках вивалявся — я все виперу сам. Випив я зовсім трішечки…
— Де ж тебе сподобили випити? — сердито запитала Оксана. — В таку спеку!
— Я зайшов до Миколи забрати дріль: потрібна вона мені. А в них саме капало… Наталя запросила мене пообідати з Миколою… Пляшку поставила, тепленька ще… Не попередила, що первак (це під 90о). Мене і розвезло… На вулиці ж спекотно…
— Закушувати треба, коли п’єш.
— Сестричка подбала про закуску: я тарілку борщу з’їв, салат, голубці. Їм, а п’янію… Первак є первак.
— А дріль де?
— Наталя не дала. Сказала, що принесе завтра… Ну, годі тобі сердитися, люба моя. Посміхнися. Пожалій. Я ж потерпілий… Скажи що-небудь приємне… — благав Степан.
— Я мала сказати тобі дуже приємну новину, та настрій зіпсувався: новина важлива, а ти легковажний. Бажання пропало.
Оксана вислизнула з обіймів Степана і пірнула під воду. Він наздогнав її, але вона, бризкаючи водою, не підпускала до себе. Проте погляд її потеплішав.
— Я покараний? — запитав Степан.
— Покараний, — була відповідь.
— Я на коліна стану… Пробач…
— Ставай, — уже посміхаючись відповіла Оксана.
Розчулена його каяттям, щирою ніжністю, заспокоєна теплою річковою водою, Оксана повідомила Степану, що незабаром він стане батьком, і застерегла:
— Якщо будеш пиячити, я заберу дитину і піду від тебе.
— Куди? — здивувався Степан.
— Далеко-далеко, щоб ні я, ні наша дитина не бачили тебе таким, як сьогодні.
Річка, осока і очерет бачили Степанову радість і чули, що він відповів дружині.
…Взявшись за руки, вони йшли додому. Вона у мокрому платті, Степан у мокрих трусах, прозваних сімейними, з відром у руці, з якого звисав рукав його сорочки.
Після роботи по дорозі додому Василь зайшов до Степана і Оксани, щоб разом розпити пляшку, отриману вдень. Оксана і Степан після перерви на обід на роботу не потрапили. Степан на пропозицію Василя відповів:
— Від сьогодні я не п’ю.
— Як? Зовсім?
— Так. Зовсім, ні краплі.
— От так, жартівнику, — додала Оксана, і в голосі її Василь відчув докір.
— Я думав розіп’ємо, посміємося… Що мені з цією пляшкою робити? — розгублено запитав Василь.
— Заробив — сам вирішуй, що з нею робити, — повчально сказала Оксана. І всі засміялися.
P.S. Пройшло кілька місяців. Уже всім було відомо, що Оксана і Степан очікують народження дитини. Якось Василь сказав Оксані:
— У мене таке відчуття, що ти ображена на мене за той розіграш. Скажи чесно.
— В моєму стані казати неправду не можна. Ти ледве не зруйнував усе моє життя. Якби я тоді не заглянула за терник, а пішла звідти, почувши «мусь, мусь», я пішла б від Степана назавжди. А від пережитого потрясіння могла втратити дитину.
Василь зблід, попросив:
— Пробач мені, ради Бога, мою легковажність! Пробач. Прийми моє щире каяття.
— Бог вчить прощати. Я давно пробачила тобі, не картай себе, — сказала Оксана і лагідно посміхнулася. — До того ж, у нашому випадку є і позитивний момент. Для Степана все могло скінчитися дуже погано: він лежав під палючим сонцем і почувався дуже зле. Я вчасно облила його водою і відіслала в річку, можна сказати, завдячуючи тому, що ти відіслав мене до терника.