Про що говорять назви населених пунктів північного регіону Донецької області

Микола ШВЕЦЬ, Євген ФІАЛКО

(Окончание. Нач. в № 15)

Slavyansk1 Куртівка — село Костянтинівського району Донецької області. Розташоване за 4 км на північ від смт. Олексієво-Дружківка. Виникло у 20-ті роки ХIХ ст. Назва походить від переселенців з с.Куртівки Одеської губернії. Утворена від німецького імені Курт за допомогою топонімічної суфіксальної групи –івк(а).
Маяки — смт.Краснолиманського району Донецької області. Виникло у 1645 р. як сторожевий пікет, що входив до Білгородської укріпленої лінії. Тут були розташовані сторожові вишки-маяки. Звідти і назва. Розташоване на р. Сіверський Донець.
Молочарівка (Молочарка, Молочаровка) — село Костянтинівського району Донецької області. Розташоване поблизу балки Гадючий шпиль. Назва походить від слів «молоко, молочне, молочна, молочар, молочарі». Топонім названо так за велику кількість молока, яке селяни поставляли на базари м. Костянтинівка. Назва утворена за допомогою суфікса –івк(а).
ал.др Олексієво-Дружківка — смт., розташоване на р. Кривий Торець. На початку XVIIIст. (не пізніше 1711 р.) тут і в урочищі Паршаківка були засновані запорізькі пікети, біля яких згодом селилися кріпаки-втікачі. У годину лихоліття, в 1768 р., під час одного з останніх набігів кримських татар, запорожці Дружківки і Паршаківки разом з козаками зі святогірських, маяцьких, торських та інших слобод і місцевими мешканцями розгромили татарський загін. З цим пов`язана одна з версій виникнення назви Дружківка (дружба, дружний + топонімічна суфіксальна група –івк-).
Інша версія виводить назву селища від прізвища першопоселенця запорізького козака Дружка. Також можливий варіант виникнення назви від «дружки», тобто купка людей, які знаходяться в близьких стосунках — якщо першопоселенцями був не один козак, а декілька «запорожців-куралесів, характерників, харцизів». Сучасна назва виникла у 1939 р. внаслідок об’єднання с. Дружківки з сусіднім селом Олексіївкою.
Платонівка (Платоновка) — село Артемівського району Донецької області. Виникло ще у XVIIIст. під час колонізації цих земель Росією. Народний переказ говорить, що назва селища походить від прізвища поміщика Платонова (Платона), якому ці землі належали. Назва утворена за допомогою суфікса –івк(а).
Плещіївка — село Костянтинівського району Донецької області. Розташоване на залізниці Красний Лиман-Маріуполь. Виникло у першій половині XIX ст. Назва походить від прізвища поміщика І.П.Плещеєва, якому належали ці землі. Утворена за допомогою суфікса –ївк(а).
Райгородок — місто Слов’янського району Донецької області. Розташоване поблизу впадіння р. Казенний Торець в Сіверський Донець. Виникло у ХV ст., але вперше згадується в документах 1665 р., коли козаки-переселенці з Правобережжя заснували слободу Райгородок і поруч нього побудували укріплення для захисту від набігів турок і татар. Згодом річки Казенний Торець та Сіверський Донець змінили свій напрям, слобода була перенесена на нове місце — мальовничі схили з крейдяними горами. Назва носить приваблюючий характер (від словосполучення «райський городок»), щоб заохотити сюди переселенців з інших регіонів, бо навколишні місця були ще дуже небезпечними для проживання.
Райське — смт., підпорядковано Дружківській міськраді. Розташоване на лівому березі р. Казенний Торець. Засновано до 1780 р. (є згадка про будівництво в цьому році Свято-Варварівській церкви, яка існує досі). Назва має приваблюючий характер для заманювання селян на ці землі. Утворена від слова «рай» за допомогою топонімічного суфікса -ськ(е).
Рідкодуб — село Краснолиманського району Донецької області. Засноване напочатку ХІХ ст. Названо по притаманній цій місцевості рослинності, де «рідко», подекуди ростуть дуби.
Серебрянка (до 1967 р. — Перша рота) — село Артемівського району Донецької області. Засноване у 1753 р. як поселення першої роти пікінерського полку. Сучасна назва носить приваблюючий характер і частково пов`язана з особливостями місцевого ландшафту.
Святогірськ (до 1964р. — Тетяно-Баннівський, Банне, з 1964 до 2003 р.р. — Слов’яногірськ) — місто Слов’янського району Донецької області, курорт на Сіверському Дінці. Коли виникло це поселення, невідомо. Вперше згадується у 1526 р. дипломатом С. Герберштейном як «сторожа від татарських набігів». Невідома і дата заснування монастиря. Деякі дослідники вважають, що він був заснований ченцями Києво-Печерської Лаври ще до монголо-татарської навали. У 1624 р. цар дарував йому грамоту на володіння землею. У другій половині ХVІІІ ст. Г.Потьомкін забрав частину земель та заснував село, назвавши його на честь своєї дружини Тетянівкою. Біля озера і на узбережжі Сіверського Дінця він відкрив купальні, які називались на той час банями, і збудував нове село — Банне. Назва Слов`яногірськ співвідноситься з назвами Слов`янськ і Святі гори — так стали називати крейдяні гори, після того як на них з`явився монастир (перша згадка у С.Гербштейна). Сучасна назва утворилася з словосполучення «Святі гори» + топонімічний суфікс –ск-.
Слов’янськ (кол. Тор, Соляний, Солеванськ, Словенськ) — місто, рц. Донецької області. Розташоване на р. казенний Торець. У районі сучасного міста на Торських озерах (нині Слов’янських) виникли соляні промисли, вперше згадувані в «Описании к карте 1527 года» («Книга Большому Чертежу»). У 1645 р. для стеження за Торським перелазом (місцем на р. Тор, нині Казенний Торець, де переходили кримські татари) було побудовано невелику фортецю Тор. В 1784 р. перейменували на Словенськ, а потім цей старослов`янський варіант назви трансформувався в сучасний Слов’янськ. Деякі помилково роблять наголос на першому складі, що призводить до трактування походження назви від «слава». Насправді ж назва утворилася від етноніма «слов`яне» + топонімічний суфікс -ск-.
Торське — смт.Краснолиманського району. Виникло на р. Жеребець (Чорний Жеребець) у XIXст. Можливо, назва походить від слова «тор» — «шлях, дорога, сила» в ірано-мовних народів. Деякі вчені виводять її від самоназви племен торків, які довгий час перебували в цих місцях. Має походження від демінутивного суфікс а — ськ(е). Він надав їй відтінку здрібнілості і водночас ознаки диференційованості — відміни від назви міста Тор (нині Слов’янськ). В околицях Торського виявлено поселення доби бронзи та скіфське. Тут же, у двох курганах з кам`яними бабами, розкопано поховання кочівників ІХ-ХІІІ ст.
Торське — с. Костянтиніського р-ну, засноване на початку ХХ ст. переселенцями з смт.Торське Краснолиманського р-ну, які перенесли сюди й цю назву.
Хрестище (Крестище) — село Слов’янського району. Час виникнення невідомий. За думкою вчених, назва походить від місця знаходження поселення на перехресті двох доріг. Інший варіант — за формою яруги (порівн. вул. Хрещатик в Києві).
Шабельківка — смт., підпорядковане Краматорській міськраді. Розташоване на р. Маячка. Засноване у 1865 р. відставним офіцером російської армії, начальником Бахмутської заводської соляної контори Шабельським на землі, купленій у поміщика Таранова. Назва утворена за допомогою топонімічного суфікса –івк(а) від основи прізвища Шабельк-, спрощеною з Шабельськ-.
Ямпіль — місто Краснолиманського району Донецької області. Розташоване на правому березі р. Чорний Жеребець. Вперше згадується у 1665 р. Засноване на місці сторожового запорізького пікету. Походження назви остаточно не з’ясовано. Існує думка, що вона також принесена переселенцями.
Ярова — смт. Краснолиманського району Донецької області. Розташоване на лівому березі р. Сіверський Донець. Поселення виникло у 1670 р. Заснували його переселенці з-за Дніпра. Перші будівлі поселення були побудовані біля глибокого яру. Назва поселення походить від слова «яр». Утворена за допомогою суфікса –ов(а).
Використана література
1. Історія міст і сіл Української РСР. у 26 т., Донецька обл. — К.: Головна редакція УРЕ, 1957-1979.
2. Коцаренко В.Ф. Краматорская быль — Краматорск, 2002 г.
3. Неизвестная Дружковка, журнал, №4(7), 1997 г.
4. Новосельський А.М., Карпова Р.Н. Константиновка. История одного города — Константиновка-Донецк, 2013 г.
5. Отин Е.С. Избранные работы — Донецк, 1997 г.
6. Словник староукраїнської мови XIV-XVст. У 2 т. — К.: Наукова думка, 1977-1978
7. Янко М. Т. Топонімічний словник України. Словник-довідник. — К.:Знання, 1998. 432 с.