Про що йдеться у шахтарських піснях?

Євген ШАПОВАЛОВ

В бібліотеці Товариства імені Олекси Тихого є книжка, яку відомі історики, краєзнкавці, дослідники нашого краю видали ще у 1994 році. Це альманах Донбас (спецвипуск 1 - 6 ‘1994). Назва випуску «Таємниця народного скарбу» вийшла під рубрикою «із популярного народознавства».

сборник Автори — це відомі на Донеччині люди: Віктор Логачов, Анатолій Лазоренко, Феня Пустова, Вадим Оліфіренко, художнє оформлення — Микола Капуста. Консультантами і цензорами, як розповідала мені легенда Донецького універсітету Феня Дмитрівна Пустова, були Василь Пірко, Роман Лях, Л. Кіліченко, дослідники Петро Лаврів, Ярослав Гомза інші. Книга включає в себе сторінки історії Південно-Східної України - Донбасу.
Багато уваги у альманасі приділено усній народній творчості на Донбасі. Це була тема Фені Пустової, яка все своє життя займалася збиранням усного фолкльору на Донеччині.
На Донеччині завжди панувала українська мова. Але після індустріалізації краю на прикінці ХІХ і початку ХХ століття в промислових центрах, які з’явилися на Придонців’ї, була двомовність. Це сталося тому, що на шахти, фабрики й заводи в якості рабсили було переміщено багато люду з російських губерній. Протирічча між мовами не було. Всі спілкувалися своєю мовою і всі добре розуміли одне одного. В результаті такого бі-лінгвізму з’явився наш донбаський «суржик».
Донбаський діалект ніколи ніким не досліджувався. Тільки у 60-х роках минулого століття цим займався наш земляк, донеччанин Олекса Тихий. Товариство Тихого у 2009 році надрукувало знайдені аж у Києві частки «Словника мовних покручів», який упорядковував Олексій Іванович. Доля Тихого розпорядилася так, що йому не вдалося довести цю справу до кінця. Але впродовж останніх років товариство Тихого з учнями різних шкіл Донеччини постійно поповнювало словник словами, які зустрічаються тільки у нас, на Донеччині.
Але повернемося до нашого альманаху.
Хоч мови частково й перемішувалися, але народна творчість на Донеччині залишаласа чисто українською. Особливо це видно по пісням нашого краю. Яких би націй люди не збиралися на свята, або вечірні «посєдєлкі» все одно співали тільки українські пісні. Співучі українські мелодії лунали звідусіль. Російські пісні проявлялися, в основному, у робочому фолкльорі.
От як, наприклад, співали українці про шахту:
«В шахту спускається - з світом прощається,
Жадно він дивиться в світ,
Дома там діти, сім’я дожидається,
Живий він вернеться чи ні?..»
Потім йдеться про те, як шахтаря трамвувало в шахті, описуються його травми, страждання, сирітська доля дітей, смерть... А в кінці:
«Та ось, як копійка трудом добувається,
Ось де життя гірника —
Вічно він мається, доля проклятая, -
Така ти важка і гірка...»
(Записано у місті Сталіно у 1935 році).
А от приклад чисто російського шахтарського фолкльору:
«Нет смелее удальцов,
Чем шахтеров-молодцов,
Шахтер голый, шахтер босый,
Шахтер курит папиросы.
Шахтер пашенки не пашет,
Косу в руки не берет,
Только кайлушком помашет,
Зато денежки гребет.
Ты получку получай —
Штейгеров не забывай:
Рубль на сотку, два на водку,
Три с полтиною на чай.
Получил получку я,
Ровно двадцать два рубля:
Два рубля отдам домой,
Ну, а двадцать — на пропой.
Веселись душа и тело,
Вся получка пролетела...»
(Записано у 90-х роках ХІХ століття).
Ми бачимо, що український варіант шахтарської пісні сумний, правдивий, передає тяжкі обставини життя гірників на Донбасі. Це сповідь людини, яка тяжко працює, щоб прогодувати сім’ю.
Російський же - це фарс. Про сім’ю й не йдеться, головне — дати хабаря гірничому майстру, щоб отримати більшу зарплатню і потім пропити все зароблене...