Рядки історії Дружківки. 1907

Рядки історії Дружківки. 1907 — 1939 роки

Володимир КАЧУР, історик, краєзнавець

Продовження. Поч. у №10

Drygh 1926 рік — закладено в районі залізничної станції на березі Кривого Торця парк культури і відпочинку імені червоного воєначальника В.Блюхера (після оголошення Блюхера в 1938 року ворогом народу парк було перейменовано).
1927 рік — початок перших п’ятирічок в СРСР. В Дружківці зміцнюється матеріальна і соціальна база Торецького заводу. В зв’язку з розвитком шахт завод перепрофілюють на гірничє машинобудування. Споруджуються житлові будинки на центральній вулиці міста (так звані «Блоки»), Палац культури машинобудівників, стадіон. Згодом будуються кооперативни селища — «ВЖСК» і «НЖСК».
1929 рік — вступає до ладу Дружківський болтовий завод. Будується новий цех Кіндратівського заводу з виробництва цегли і кераміки.
1929 рік — селищу Дружківка надано статус селища міського типу в складі Костянтинівського району.
1930 рік — початок колективізації на селі. Репресії проти незгодних в селах Дружківка, Олексіївка, Сурове, Райське, Новогригорівка, Новомиколаївка. Розкуркулено, тобто позбавлено землі, житла, знарядь праці 25 сімей в кількості 130 осіб з цих сіл. Частина з них виселена за межі України на північ Росії та на Урал (дані неповні, оскільки частина архіву відсутня). Жителі названих сіл стали членами колгоспів. Всім колгоспникам не видаються паспорти. Таким чином їх прикріпили до землі.
1932 рік — в зв’язку з наданням Краматорську статусу міста обласного підпорядкування Краматорський район ліквідовується. Райське, Новогригорівка та Новомиколаївка ввій Park дуть до Андріївського району. Цього ж року ліквідовано поділ на округи і створено Донецьку область. В її складі Костянтинівський район і Андріївський.
1932 - 1933 роки — подовження репресій проти українського селянства. З метою зламу його спротиву радянській комуністичній владі запроваджується політика насильницьких реквізицій продовольства як в колгоспах, так і в селянських домівках. Ця політика отримала назву Голодомору (геноциду), оскільки визвала масову смертність селян. В Україні загинуло до 4 млн. осіб. Серед них сотні селян з сіл навколо Дружківки. В тій же Дружківці на селищі Торецькому, в клубі (колишньому театрі), в квітні 1933 року організовано районний дитячий будинок для дітей, чиї батьки загинули, або змушені були залишити без змоги врятувати. Вже в травні в непристосованій будівлі, без належних умов знаходилось 432 дитини віком від 1 до 15 років. Згодом після звернення громадськості його розформують. Дітей шкільного віку відокремлять і переведуть у Миколайпілля цього ж Костятинівського району. В містах і робітничих селищах голодомору не було. Тут по карткам давали продукти, головне — хліб. Давали обмаль: було голодно, але масової смертності не було. В Дружківку в цей час, як і в інші міста, втікають селяни Донецької, Полтавської, Харківської та інших областей. Кошти від вилученого і проданого за кордон селянського хліба йдуть на розвиток промисловості і міст.
1933 рік — в листопаді приймає учнів перша новозбудована за радянських часів україномовна школа № 6 імені Ворошилова (після з’ясування його ролі в репресіях ім’я знято). В цей же час починається боротьба з українізацією, як такою, що може нашкодити централізованій державі. На знак протесту покінчив з життям видатний український письменник М.Хвильовий (до революції він працював на одному з дружківських заводів).
1935 рік — розгортання в СРСР стахановського руху за перевиконання виробничих планів. Рух знайшов відгук на Дружківських заводах – машинобудівному і болтовому. Але частина робітників була незадоволена. Після рекордів збільшувались виробничі норми без збільшення платні.
1937 – 1938 роки — великий терор в СРСР. Масове знищення тих, кого запідозрювали у ворожості до влади, яка викликала відповідний психоз і заохочувала донощиків. В смт. Дружківка та селах Дружківка, Олексіївка, Райське, Н.Григорівка, Н.Миколаївка, Гірник було безпідставно репресовано 135 осіб. Рішенням «трійок» розстріл призначено 65. Майже всім іншим — 10 років таборів. Найбільш резонансною була розправа зі священиком та активом Дружківської сільської православної (якийсь час автокефальної) церкви. За так званий націоналізм розстріл призначено священику Єгорову, голові церковного активу Світленку, хористам Харківському і Бурдуну. Інші церковні хористи отримали по 10 років таборів. Ніхто з них не повернувся. «Націоналізм» полягав у виконанні хористами в селах українських національних пісень.
Всього за тридцяті роки було репресовано 225 осіб. Середній склад сім’ї того часу 4-5 чоловік. За національним складом 74% репресованих українці, 13% — німці (їх багато працювало в Дружківці, адже поряд були німецькі колонії в Кіндратівці і в Миколайпіллі), 7% росіяни, решта — поляки, білоруси, греки та інші.
1938 рік —Донецька область поділена на Сталінську і Ворошиловградську (пізніше з відомих причин перейменовані на Донецьку і Луганську). Райони збережено.
Села Дружківка і Олексіївка Указом Президії УРСР об’єднані в селище міського типу Олексіїво-Дружківка Костятинівського району.
У Дружківці на Яковлівці збудовано середню школу № 2.
1939 рік —Указом Президії Верховної Ради УРСР смт. Дружківка отримує статус міста обласного підпорядкування. Цього ж року буде обрано Дружківську міську раду і міський комітет КП України.
За переписом населення 1939 року в Дружківці 32 тисячі жителів. За національним складом 2\3 українці, до третини росіяни, решта — євреї, татари (збереглись їх цвинтарі на околицях Яковлівки), німці, греки та інші.
1 вересня 1939 року розпочалась друга світова війна. Попереду нові випробування. Вже в післявоєнні роки смт. Олексіїво-Дружківка і смт. Райське будуть підпорядковані Дружківській міській раді.