Шосте побачення з Києвом

Олександра Полубєхіна

Традиційно призери Олексиних читань, за сприяння обласного товариства ім. Олекси Тихого, їздять до Києва, на Байкове кладовище, щоб віддати шану видатному земляку. Особливість цього року в тому, що в Київ поїхала найбільша делегація з 13 чоловік: четверо з Дружківки та дев’ятеро з Краматорська.

У потязі, по дорозі до Києва, діти ще не знали, чого чекати від цієї подорожі. Всі очікували чогось дуже цікавого, але сподівання були перевершені! На під’їзді до Києва усіх вразив чудовий краєвид, діти «влипли» у вікна: величний, широкий Дніпро у променях вранішнього сонця та монумент «Родина-мать» справили незабутнє враження. З вокзалу делегація поїхала до Ботанічного саду, де їх зустрів Володимир Олексійович, син Олекси Тихого. Він люб’язно запропонував екскурсію старим містом.
Крокуючи київськими вулицями, всі мали змогу сповна насолодитися стародавньою архітектурою та професійною, цікавою розповіддю Володимира Тихого про історію нашої столиці.
Почали знайомство з містом з Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, пройшли стародавнім центром міста, роблячи зупинки біля кожного знакового пам’ятника чи споруди. На Софійській площі насолодитися сповна величним краєвидом не вийшло через мітинг, який організувала опозиція.
Сплетіння століть, перетинання стародавнього та ультрасучасного в Києві зустрічається на кожному кроці: історичні пам’ятки височіють на фоні скляно-бетонних висоток. Але від давнини віє мудрістю століть, що робить атмосферу міста неповторною. Та якщо образне мистецтво піддається плину часу, Слово йому не підвладне, як не зламний сильний дух.
«Тільки жалюгідним покидькам байдуже, де жити, кому служити. Вони за гроші готові продати і рідну неньку. Справжній патріот, навіть коли він не живе на своїй землі, служить своєму народові, боліє його болями, зичить йому безсмертя і, в міру сил та можливостей, працює для нього»,— ці прекрасні слова належать Олексі Тихому, на могилу до котрого завітали з квітами та шаною його земляки. Могила Олекси Тихого знаходиться на Байковому цвинтарі, поряд із могилами В.Стуса та Ю.Литвина. Загинув Олекса Тихий у Пермській тюрмі, 1984 року, а перепоховання в Україні було 19 листопада 1989 року. Про усі перешкоди при перепохованні, про життя в таборі розповідав Василь Овсієнко, який зустрів гостей на кладовищі. Він сидів із Олексою Тихим у Пермському таборі. Всі почули багато цікавого з біографії Олекси Тихого від Василя Овсієнка та Володимира Тихого, мали змогу доторкнутися до історії своєї країни. Діти не зводили очей з цих людей, що виборюють право не просто називатися українцями, а бути ними насправді.
Авторами пам’ятнків Олексі Тихому, Василю Стусу та Володимиру Литвину є браття Малишко. Вони, разом з Володимиром Тихим, вирішили зробитими їх в етнічному стилі. Життя цих людей було боротьбою, тяжкою працею. А зараз над їхніми головами стелиться барвінок. І, як приклад величі та незламної волі, стоять три хрести із пісковику, із зображенням стародавніх слов’янських візерунків. Ті три хрести на Байковому кладовищі немов промовляють: «Не дозволяйте згасити в собі любов до України, не дозволяйте себе зламати!»
Василь Овсієнко так сказав про Донбас: «Хоча й рівень української культури у Донбасі не дуже високий, але звідти приходять до нас справжні герої! Цей край металургів та шахтарів дає країні справжніх величних, твердих, розумнів воїнів, що ведуть за собою всю Україну, своїм прикладом показуючи, як треба любити Вітчизну».