Сьомий полюс

«Зі старих архівів»

(Продовження. Початок дивись в № 41, 42, 43, 45, 48, 49, 50, 52, 1)

Микола ХОДУС

А для щасливої жінки почалося суще пекло. Безкінечні допити-бесіди. Навіть допити під гіпнозом. Та говорили, що гіпнотизери самі попали під гіпнотичну атаку піддослідної і нічого вивідати не змогли. А крім цього ще і незліченні медичні аналізи та дослідження. Налетіла велика кількість професури зі столиці. Привезли з собою свої лабораторії з персоналом. Так що в добудованих нових будинках місця для всіх не вистачало. І всі стояли на черзі помучити нещасну жінку. Не знаю, чи надовго б її вистачило, але повезло. Почалися регулярні щотижневі сеанси зв`язку з першою трійкою. З усього було видно, що у проведенні цих сеансів допомагають, бо якість зв`язку була на порядок кращою. А може тому, що стали чіткіше скоординовуватись зусилля посланців. І всю увагу вченого натовпу було переорієнтовано на розшифровку та наукове осмислення одержаних результатів.
Навколо метушилися представники спецорганів. Режим таємничості був надзвичайний. Всі кабінети обплутали «підслушкою» під виглядом протипожежної сигналізації. Навіть у курилках та туалетах не полінилися понатикати підслухуючих пристроїв. Та це ще півбіди. Так відкрили ще перший відділ на три кабінети! І першими туди попали столичні бовтуноязикі. А житлові будинки новозбудовані також обладнали «підслушками». З одного боку воно наче і виправдано, бо американцям всі таємниці (за зелень) несли москвичі. Високопосадовці, у яких були і продовольчі (з чорною та червоною ікрою), і промтоварні спецпайки, і високі оклади посадові, і пільги усякі. Але їм було все мало. Навіть систему Проти Повітряної Оборони СРСР здав за «зелень» генерал Генштабу! А з другого боку якийсь терор. Бо чіпляються до кожного слова, яке можна трактувати двояко. Ну, нам — то не звикати. Бо в Україні завжди, у всі часи комуністичної влади, був найщільніший НКВДистський, а потім і КГБістський тиск. Так що українці навіть ві сні не будуть лаяти своїх катів.
Не дивлячись на всі оті негаразди та перепетії, роботи просувалися, хоча не так швидко, як хотілося. З надзвичайними потугами Антигравітон нарешті був змонтований.
Настав час випробування. Ми з шефом хотіли спочатку попробувати самостійно. Щоб не опростоволоситися на людях. Та професор заборонив. «Лише в присутності комісії!» — був його категоричний наказ. То і стали чекати на комісію. Перевіряли всі змонтовані вузли, їх кріплення, ущільнення хвильоводів. Випробували вхолосту роботу електродвигуна та реле часу. Все працювало на «відмінно». Комісію професор зібрав лише на другий день. На ранок о дев`ятій годині нарешті зібралася Висока комісія. Шеф провів коротку лекцію про відтворений за даними діагностики Антигравітон та попросив членів комісії одягти «Беруші», що висіли на кожній спинці стільця. Як воно сталося, що члени комісії взяли «Беруші» не зі своїх стільців, а з передніх рядів, так що першому ряду «Берушів» не дісталося? А в перших рядах сиділи найвищі керівники. Та ми ж це вже потім розтумкали, як воно сталося. А тоді кожен хвилювався, зайнятий своєю дільницею роботи. Нарешті команда професора на пуск. Шеф ввімкнув напругу, і двигун почав крутитися, розкручуючи генератора ультразвуку. У мене заклало вуха від свисту, здавило голову. Я поглянув на шефа, придавлюючи «Беруші» до вух. Раптом позаду почулися крики і грюкіт стільців.Шеф це все побачив, бо стояв лицем до залу і вимкнув двигуна. Свист поволі щез. Оглянувшись, я побачив, що всі семеро з першого ряду лежать без тями на підлозі, а інші члени комісії, поперекидавши стільці, на яких сиділи, товчуться у дверях, намагаючись вдесятирьох, щосили штовхаючи один одного, одночасно покинути приміщення. Серед них і наш професор.
Ми зі старшим кинулися до «полеглих» — рятувати цвіт радянської науки. От нам везе. У двох з вушей потекла кров. Настільки сильним був звук. Викликали санітарів та військових медиків для допомоги постраждалим. Ті, прибігши, професійно привели всих до тями за допомогою нашатирю. Двох, що серйозно постраждали, поклали на ноші і перенесли в медичну частину. Як виявилося, у них полопалися барабанні перепонки у вухах від великої сили звуку. «Перший «блин» комом» — підвів підсумки наш шеф.
На другу годину дня було назначено вчену раду по розбору «польотів». І хоча ми своєї вини не відчували, та все ж була вірогідність що з нас будуть робити винуватців. Переговоривши поміж себе, ми прийшли до висновку що причиною свисту може бути погана чистота обробки каналів – хвильоводів. Там, очевидно, і народився паразитний свист. Адже при роботі Баби в такому ж режимі свисту не було. Був лише сильний тиск на вуха, але терпимий.
Вчена рада почалася за відсутності травмованих. Ми сиділи мовчки та слухали професуру. В кінці кінців, і вони прийшли до того ж висновку, що і ми. Дали команду розбирати антигравітон на доробку. День закінчився благополучно, хоч і спіткала нас невдача. Та вона закономірна. З першого разу нічого не виходить гладенько.
Другого дня подивилися кіно, яке знімав оператор на демонстрації, і були вражені. За перепетіями злополучних подій, викликаних дією широкополосного ультразвуку, ми не звернули уваги на контрольну сталеву кулю, що лежала під випромінювачем Антигравітона. А кіно показало, що вона відірвалася від підставки і деякий час висіла в повітрі! Антигравітон діє! Шеф побіг гукнути професора, поки оператор перемотував стрічку. Подивившись кіно, професор поспішив до лазарету докласти потерпілим начальникам про результати вчорашнього експерименту. Десь за годину оператору прийшлося ще раз, вже втретє, демонструвати своє кіно. Прийшли всі члени комісії та з ними і травмовані з перебинтованими вухами. «Блин» таки не комом. Невагомість під випромінювачем з`явилася! Ну, а свист — це також зброя, як виявилося. І хоча замість антигравітона зробили «свистульку», то і вона для чогось може знадобитися.
То і було на слідуючій нараді прийняте рішення провести повний об`єм випробувань для встановлення потужності установки та зняття її найповніших характеристик. На предмет її можливого застосування для якихось цілей. «Соловей-розбійник» може на дещо знадобитися. А механічній майстерні дали команду зробити ще один дублікат Антигравітона за тими ж кресленнями, але максимально чистими виготовити та відполірувати внутрішні поверхні хвильоводів. Так що ми продовжували досліджувати невдалу копію Баби.
Тим часом «знівідкіля» прийшло чергове повідомлення. Наших посланців підготували в якості пілотів бойових космічних кораблів, і вони повинні відправитися наперейми якоїсь цілі, що летіла в сторону Землі, і змінити її курс.
В цей час по радіо ми почули новину. Повідомляли, що в сторону Землі летить комета, яка може відірвати від земної кулі її атмосферу. А то навіть і зрушити з орбіти Місяць. Не знаю, чому, але ми зв`язали ці новини. Виходить так, що невідомі володарі Місяця оберігають Землю з нами (її мешканцями) і себе, дорогих, від космічних катастроф. І не лише сьогодні, а з давніх-предавніх давен. А тут ще серед учених пройшли слухи, що напередодні аварії на Чорнобильській станції бачили НЛО над нею. А вчені-ліквідатори не розуміли, куди поділася значна частина викинутого вибухом ядерного палива. Із-за цього не допустили нікого із зарубіжних спеціалістів на станцію. Була ще одна неясність. За підрахунками повинно було значно, на порядок більше, викинуто америцію, який утворюється в результаті ядерної реакції і є дуже небезпечним для навколишнього природного середовища. І цю пропажу також зв`язували з появою НЛО.
Як подумати, то можна допустити, що весь час існування людей на Землі нас оберігають як від зовнішніх неприємностей, так і від нас самих. І, мабуть, в останні часи більше від нас самих. Для чого? Коли ми завдаємо їм стільки клопоту своїми самовбивчими діями: отруюємо повітря шкідливими викидами, загажуємо моря і океани затонулими підводними човнами з ядерними реакторами, які там, на дні океану, ще і вибухнути можуть. Та багато ще шкоди робимо, придумуючи чергову зброю масового знищення собі подібних. Ось і тепер ми ще не знаємо, до чого ми причетні. Ну, можливо, буде застосована машина, що ми над нею трудимося для підйому затонулих кораблів та підводних човнів. Чи для перенесення в космос вантажів та космонавтів. А якщо і це відкриття буде повернуте, як завжди, на знищення людей та і самої Землі? Хоча, напевно, хазяїни Літаючої Скіфської Баби все прорахували наперед. Все може бути, тому що може бути все. Можливо, що, побачивши нищення нами захисного озонового шару ракетами та космічними кораблями і не в змозі зупинити розвиток цивілізації, вони і підкинули нам ідею. Будемо надіятися, що Вони збережуть для нас Землю.
Установивши навколо та на самому Антигравітоні купу всяких аналізаторів та датчиків, ми приступили виконувати заплановані вченою радою дослідження. Це було непросто. Бо Бабина копія вила і пищала несамовито. Так що ми могли працювати над нею не більше двох годин на день. І навіть після цього в головах ще довго співали солов`ї-розбійники. Промучилися так три дні і припинили роботу.Вирішили подумати, як захиститися від надмірного свисту Антигравітона. Мислили і так, і сяк, а нікуди його подіти, отой свист. Вивести за стіни лабораторії — так все містечко оглохне. Підземних виробок немає, не те що в Донбасі. Дома з цим свистом проблеми не було б. Запропонували професору перенести роботи в район, де є старі гірничі підземні виробки, так він подивився на нас такими очима, що не передати.
Врешті, обслідувавши навколишні об`єкти, знайшли неподалік стару покинуту котельну, біля якої височіла димова труба. Досить висока. Правда, від нас до труби метрів чотириста, та чого не зробиш заради науки. Подали ідею у вигляді ескізного проекту професору. Він думав, думав і погодився. Повезло і з матеріалами для виконання проекту. Від будівництва нового мосту через річку в Енську залишилося близько семидесяти бетонних труб. Мабуть як завжди міст планували будувати вздовж ріки...
Отож завдяки постачальникам у нас були матеріали. А будівельний батальйон якраз вивільнився від обладнання території навкруги новозведених будинків. І за два тижні прорили траншеї та проклали труби від лабораторії аж до старої котельної труби, якій звичайно зробили косметичний ремонт.
Тепер у приміщенні лабораторії було тихіше. Можна було нормально працювати. Навіть без «Берушів». І ми вперше провели всі заплановані на зміну випробування. А вночі почався дощ. Та такий сильний ливень, якого старожили зроду не бачили. І лив до самого ранку. Річка у Енську переповнилась водою та вийшла з берегів, затопивши городи в передмісті. У декого на кінці городу стояли баньки, які змило водою. Вони ж дерев`яні — ось і попливли. Після другого дня роботи Антигравітона на ніч знову зібрався дощ. Такий самий ливень. І знову біда. Ще дужче розлилась ріка. Ми перші зрозуміли, що то діло наших рук. Вірніше нашого Антигравітона. Він, викидаючи сильний звук у висоту через трубу, викликає дощ. Про що ми і повідомили професора. Роботи вирішили припинити до кінця тижня. Перечекали. А через чотири дні ми знову ввімкнули Антигравітон. І знову на ніч зібрався ливень і лило до самого ранку. Тепер навіть професор впевнився у здібностях Антигравітона викликати дощі. Шеф запропонував перенести подальші випробування в пустелю Кара-Кум, щоб не повертати північні ріки на південь (був колись такий проект). І краще б він так не жартував!
Набравши достатньо матеріалу для аналізу, ми Антигравітон більше не вмикали. Трудилися над паперами та за комп`ютерами, вивчаючи та аналізуючи здібності Антигравітона. А здібності були у нього ще ті! Сила звуку набагато перевищувала сто вісімдесят децибел. Такий звук і слона завалить, не те що наступаючого противника... І чим більша вологість повітря, тим далі поширювалася дія Антигравітону. А ось створення антигравітації у порівнянні з Бабою за споживаною потужністю було в десяток раз дорожче. Бо багато енергії пішло на гудок (вірніше, на свисток). Отже ми в технічному відношенню до них ще в кам`яному періоді розвитку. Найкращим здобутком при дослідженні Антигравітона на сьогоднішній день була його здатність викликати дощі. А це немало, бо щорічно дві третини посівних площ потерпають від нестачі вологи. По всьому світу люди голодають. Так що користь від нашої роботи є. Звичайно, тільки тоді, коли на нашу машину не поставлять печатку надзвичайно таємної. Тоді дощів довго не буде.
А тим часом у сусідів (що захопили нашу Бабу і лабораторію) прийшов запланований строк відправки ще трьох посланців в нікуди через Бабин портал. Все робили як завжди. Та скільки не м`яли-тискали в руках пульт посланці, на кушетках лежачи, жоден не зміг перенестися через портал. Всі ходили, розводячи руками. А шеф наш, прознавши про це, сказав, що просто вакансії там закінчилися, екіпажі укомплектовані. А значить нікого більше і не візьмуть. І запропонував професору спробувати вивчити пульт керування, щоб не чекати, поки нас туди попросять, а самим активізувати Бабу та її пересильний портал. Кивнув на учених яким сьогодні нічого робити. У нашої групи роботи було доволі.
Нам почали надходити деталі від механічного заводу і потрібно було приступати до монтажу другої установки. На цей раз діло пішло краще і швидше. Деталі були якісніші. Слюсарі, яких нам присилали на монтаж, уже мали достатній досвід у такій роботі. І час монтажу значно скоротився.
Поскільки ми роботу із «свистулькою» вже закінчили, то просто замінили її на постаменті на новостворену модель Антигравітона. Відпрацьовану ж модель вивезли із приміщення на вулицю та і поставили під парканом. А щоб вона не потерпала від непогоди, то накрили перерізаним пополам підвісним паливним баком від висотного винищувача. Так що Антигравітона(свистульки) і не видно було. Ну, стоїть собі госроверхий циліндричний конусоподібний ковпак, і хай стоїть!
З таких баків тутешні військовики робили катамарани, по річці рибалити. І навіть установлювали на них двигуни. А після монтажу високі начальники, навчені гірким досвідом, вже не наполягали на своїй присутності, і ми спокійно почали випробування.
Наші найкращі сподівання справдилися. Апарат був набагато досконаліший, ніж його перший екземпляр. Це вже був дійсно Антигравітон. По своїх показниках він приближався до параметрів Баби. І прознавши про це з наших матеріалів, високе начальство негайно запросило у нас повний комплект дослідницької документації. Учених, які виконали свої роботи по телепортації (вірніше, Баба роботи прикрила) відправили до столиці, а на їх місце заселили команду конструкторів космічних кораблів. І поручили їм розробити конструкцію літального апарата під Антигравітон як головний підйомний двигун. По всьому було видно, що замахнулися на космічний човник, який дешево і швидко буде доставляти матеріали, космонавтів та наукове обладнання на орбітальну космічну станцію.