Сьомий полюс

«Зі старих архівів»

Микола ХОДУС

Я сидів, ошелешено дивлячись на них. Мої побратими, які не чули нашої розмови з капітаном, також витріщили очі, не розуміючи нічого. Коли розібралися, сміху було! Насміявшись, третій з молодиків сів на стілець, по-турецькому підібгавши ноги під себе, а другий вийняв з-під нього стільця, і той залишився висіти в повітрі. Левітація! Я десь про таке читав — йоги, кажуть, так роблять. І я таки повірив у силу їхньої команди. І не тільки я.
Через місяць вони вирішили діяти по розгорнутому плану «Вторгнення». Наїхало ще близько трьох десятків учених. Привезли додатково ще купу всілякої апаратури. Цілий тиждень ми крутилися, допомагаючи їм у її розгортанні. Ще стільки ж пішло у них на її наладку та перевірку. І нарешті настав День. Перед Бабою поставили три кіно і відеокамери. В сусідній кімнаті були встановлені засоби зв`язку та монітори. Нас пустили в кімнату зв`язку подивитися на хід операції «Вторгнення», яка стала можливою завдяки і нашим старанням. Перед Бабою лежала команда з трьох осіб на низесеньких лежаках. Четвертий лежак — капітана — розміщався збоку. «Фаворит»-перший з команди взяв до руки пульта. Голова Баби потихеньку почала обертатися. Куток кімнати позаду Баби наповнився туманом. І в отому тумані проступили обриси планети, покритої напівпрозорими хмарками. Навколо планети на орбіті плив великий космічний корабель. Далі ми неначе перемістилися всередину корабля. Захоплені побаченим, ми не відразу зрозуміли, що обриси тіла Фаворита розплилися і його зображення на екрані потихеньку посвітлішало і ось пропало зовсім. Тільки пульт і залишився лежати на його лежаку. Голова Баби зупинилася.
Всі мовчали, мов зачаровані. «Перший пішов», — почули голос капітана з екрана. І ми всі враз зрозуміли суть отого буденного: «Перший пішов». Другий член команди взяв до руки пульт, і все повторилося, як і з першим. І знову капітанське — «Другий пішов». Таким же чином пройшла і третя процедура. І знову голос капітана з екрану — «Третій пішов». Перед нами на екрані були три пусті лежаки. Тепер всі чекали зв`язку. Я гадки не мав, як можна зв`язуватися з ними. Звичайно вони майстри телепатичного зв`язку, але все ж незрозуміло. Чергові зв`язківці залишились на вахті та кілька учених, а всі останні покинули приміщення.
Ми в цей день навіть до їдальні на обід не ходили, геть забули про їжу. То ж надвечор проголодалися добре. За сусіднім столиком одиноко сидів капітан, команда якого пішла в невідомість. Ми запросили його до нас, і він з радістю пересів до нашого столу. Вечеряли мовчки. Грандіозність виконаної роботи вражала. Адже стільки потрібно було років та величезних фінансових затрат, щоб вивести в космос космічний корабель з людиною на борту. А Літаюча Скіфська Баба стояла в степах України і запрошувала бажаючих до космічної подорожі!
Після вечері капітан пішов до зв`язківців, а ми — до своєї кімнати. Внизу лежала пошта. Нам також були листи від рідних. На вулиці вже літо в повному розпалі. Діти відпочивали в шкільних таборах. Певний етап роботи було виконано, і можна б відпочити. Та цікавість не давала відірватися від роботи. Через кілька днів прийшло перше повідомлення з невідкіля. Адже ми не мали жодної уяви про місце перебування нашої команди. Їх готували до керування бойовими космічними кораблями.
Вдалося прийняти навіть зображення, передане з невідкіль. На новому місці роботи наші посланці вчилися заново навіть ходити. Для того щоб встановити місце знаходження наших посланців за допомогою пеленгації, були задіяні космічні станції та космічний зонд, який летів в сторону Марса. Результати виявилися вражаючі. Все вказувало на те, що сигнал пройшов до нас їз Місяця! Нашого рідного супутника. Мені і раніше видавалося дивним, чому Місяць впротяг багатьох століть і навіть тисячоліть повернутий до нас одним боком. Виявляється, що центр ваги його маси різко зміщений в сторону Землі. Значить, під поверхнею зворотного (для нас) боку Місяця є пустоти. Як тепер уже очевидно, рукотворні. На поверхні Місяця все тихо, а під нею цілі міста та заводи, де виробляють космічні кораблі, використовуючи, напевно, енергію Сонця. А наші учені лише планують Місячні старти. Але хто цим на Місяці вже сьогодні, ні, навіть вчора займається? Не висосані ж із пальця відомості, що передані нам у Махабхараті. І чому для цього «запрошують» землян? Чи не націлена їх програма на порятунок Землі і її мешканців? Море запитань — тільки хто на них дасть відповідь? Як на мене, так нас потрібно захищати не від зовнішньої загрози, а від нас самих. Адже ми знаходилися практично на грані смерті в часи так званої «холодної війни» зі США. Добре хоч зараз відлига у відносинах. Ті, що розмахували атомними бомбами, самі ж їх і злякалися. Бо стільки їх наробили, що вже тричі Землю можна спалити разом з усіма її жителями.
А на Землі протікало земне життя. Бравурні речі генсєка-перебудовника звучали обнадійливо. Чорнобильська станція була у всих на вустах. І по радіо передавали, що немає нічого страшного. Ну, зірвався трошки там енергоблок. Але все під контролем. Аварія ліквідується. Ліквідатори успішно працюють. Від допомоги японців, які запропонували СРСР своїх роботів для зачистки території та даху станції від радіоактивних графітових уламків та кусків ТВЕЛів, відмовилися. Все зроблять солдати — їх у нас багато. Терміново розроблявся проект Саркофагу, і про це, як про велике досягнення, гримів динамік. Та мені, як спеціалісту, було ясно, що некерована реакція в енергоблоці продовжується. Як вона буде протікати під Саркофагом, нікому невідомо. Буде горіти уран, виділятеметься тепло. Його потрібно відводити за Саркофаг, щоб бетон не руйнувався від надмірного нагріву. Потрібно прикласти всі зусилля щоб видалити хоча б половину ТВЕЛів із пошкодженого реактора, щоб не допустити в подальшому його повторнго вибуху. Взагалі реактор потрібно буде обслуговувати впротяг найближчих трьохсот років. А це мільярди карбованців затрат. Ось тобі і мирний атом та дешева енергія! Немає в цьому світі нічого дешевого. А самою дорогою виявляється глупота.
Американці полетіли на Місяць. Чи натякнуть їм наші, що і ми уже там маємо своїх представників? Навряд чи. Бо керують нашими людьми невідомо хто. І невідомо, з якою ціллю будуються в підмісячних заводах бойові космічні кораблі. З нас взяли чергову підписку про нерозголошення. А це значить, що попереду новий етап роботи. Енськ «закрили». Тепер ніхто без спеціального дозволу не може приїхати сюди чи виїхати звідси. Поповнили колектив капітана ще шістьма спеціалістами. Значить будуть ще посилати дві команди на Місяць. Під керівництвом професора був тепер весь корпус інституту. А крім того під його керівництво прислали науковців (тих, що були тут наїздами) на постійну роботу. Почали будівництво трьох нових житлових будинків силами будівельного батальйону, який розташували в наметовому містечку в лісі. І була команда здати будинки у найкоротші строки.
Наукова робота в нашій лабораторії кипіла. Мабуть, Баба отримала від своїх нові інструкції по відношенню до нас і з готовністю ішла на контакт. Те, над чим ми билися майже півроку, нам удавалося вирішити за якийсь місяць. А, можливо, просто ми нарешті отримали заявлену місяць тому довгоочікувану установку. І умови дослідження особливостей об`єкту покращилися. Закріпивши Бабу на верхній палубі зрізаної призми, яка була виготовлена з металопрофілів, ми довели навантаження нижньої палуби до п`ятнадцяти тон. І Баба з легкістю відривала установку від підлоги. Більшого навантаження давати було неможна, бо для даної металоконструкції воно було гранично допустимим. При аналізі діаграм навантаження виявилося, що один ват електричної потужності (крутили голову електродвигуном) призводить до втрати двох тон ваги об`єкту. Це в умовах тяжіння при земній поверхні. А в невагомості ця цифра буде фантастичною. Ось чому у них такі великі розміри має космічний корабель. Так було описано і в Махабхараті. В небесних битвах брали участь літаючі міста.
Сеансу зв`язку з нашими посланцями (чи полоненими Баби) довго не було. Та, нарешті, вони дали про себе знати. Над посланням довго билися учені, а астрономи так і не змогли визначити, яка планета там зображена. Дивна істота була зображена на першому плані. З усього видно войовнича. Та і хто б з нас не взяв напоготів зброю опинившись перед невідомим рухомим апаратом що їхав нехай і мимо?
На вид вона була людиноподібна. За спиною воїна видно два сонця: одне більше, червоне, а друге біле. Тільки поки що невідомо, завойовник планети перед нами чи її хазяїн. Як повідомлялося, знімок був одним з пересланих розвідувальним зондом, що літав по орбіті навкруги досліджуваної планети. У верхньому кутку знімка видно частину космічного апарата, від якого вели сліди істоти. За спиною її був напевне сніг. А значить там є і вода. Яка, безумовно, є супутником життя, а вірніше — самим життям. В тексті повідомлення була приведена і її формула Н12О6. Значить вона така точно, як наша земна вода. Може бути і джерелом енергії, коли її розкласти на водень та кисень.
Начальство в особі професора запропонувало нам подумати над перевезенням своїх сімей до нашого місця роботи в Енськ. Було над чим подумати. Тут високооплачувана робота, але глушина невимовна і скукочища зелена-зелена. Навряд чи згодяться наші дружини на такий переїзд. З красивого сучасного обласного міста до біса на кулички... Та і роботи їм тут немає поки що. А коли вона буде, через п`ять чи десять років? Наші зі старшим дружини викладають в інститутах. А дружина у шефа взагалі керує готелем, а де він тут, в тайзі? А діти? Ні басейну, ні музичної школи, ні спортивного комплексу тут немає. Подумали ми погадали, та і махнули рукою на такі пропозиції. А робота йшла. Ми виявили ще багато особливостей побудови Баби і уже готові були до реалізації копіювання «антигравітона». Так назвали властивість апарату Баби викликати невагомість у земних умовах. За допомогою цього апарату можливим буде підіймати великі вантажі. Але невиясненим виявилося, як, піднявши, переміщати їх на необхідні відстані з необхідною точністю. Це на сьогодні було питанням дня, яке ніяк не вдавалося розв`язати.
Та робота потихеньку просувалася. Вістей «знівідкіля» вже майже місяць не було, або нам про них не говорили. Все-таки велике діло зроблено, що наші представники працюють десь у невідомих далях. На Місяці виявлено заводи та стартові майданчики, сховані в глибоких місячних кратерах. Пірнули в «нікуди» ще троє з шести наших посланців, що першими на «відмінно» пройшли підготовку. Другу трійку відстрочили на два тижні, бо мали на меті поглибити їх підготовку. Наша бувша лабораторія перетворилася тепер на стерильний пересильний портал. Там постійно чаклували медики та працівники санітарно-епідеміологічної служби. Рядом обладнали карантинне приміщення. І взагалі нам тепер до Баби пройти було, мабуть, важче, ніж на космодром, що в Байконурі.
Тож ми посилено працювали над відтворенням копії Баби. Не в розумінні її зовнішньої схожості. Намагалися зробити на основі одержаних дослідницьких даних машину, щоб відтворити невагомість. Так, як це робила Скіфська Літаюча Баба. По суті весь технічний відділ працював на нас, виконуючи наші замовлення. Енергетики побудували нову електричну підстанцію. Для механічного цеху завезли нове обладнання, прислали спеціалістів. Налагодили тризмінну роботу. Дуже скоро почали надходити на монтаж виготовлені вузли. Почалася гаряча пора. Ми забули про відпочинок. Хотілося скоріше зібрати докупи всі вузли складного механізму антигравітона.
За словами професора, третій політ американців на Місяць був не зовсім вдалий. Як сказав професор, вони хотіли випробувати на Місяці (по заявці Пентагону) ядерний заряд. Тобто провести ядерний вибух. Їм зробити цього не дали і прогнали з Місяця назавжди. Хто не дав та хто прогнав, нам було ясно. Це були хазяїни Літаючої Скіфської Баби. Які не могли допустити нищення свої обителі. Отже амбіції керівників Пентагону привели до закриття Місячної програми американців. Деякий час вони були в шоці, а потім придумали програму «космічний старт».
Десь в другій половині дня ми помітили метушню навколо карантинного приміщення та лабораторії-порталу. Цікавість примусила нас відірватися від роботи. Виявилося, що після проведення сеансів перенесення чергової групи з трьох посланців через портал спеціалісти вже почали розходитися, як позаду них пролунав несамовитий жіночий крик і на одному з лежаків виявили нашу рідну прибиральницю. Її довго не могли заспокоїти. А коли заспокоїли, її крик перейшов у плач. Через чотири дні, що вона провела в карантинному приміщенні, лікарі виявили, що її болячки (а жінка до цього випадку була дуже хвора, чому і працювала прибиральницею) всі щезли, як і не було. А коли ми її після того побачили, то виразно помітили, що вона і помолодшала років на десять. Серед жіночого населення наукового містечка навіть чергу почали писати, хто за ким перенесеться за відновленням здоров`я... Професорські жінки та дружини столичних високопосадовців прилетіли щодуху, покинувши столицю. Бо хотіли в першу чергу бути красивими.
Це все сталося після того, як із столиці прийшли результати дослідження проб та аналізів, що їх відібрали з організму прибиральниці лікарі. Виявилося, що відновлення організму пройшло на клітинному рівні. Космічне перенесення людини в нікуди та в зворотному напрямку привело до відновлення мембрани клітин, і вони стали, немов у новонародженої.
КДБ про всяк випадок пустило чутки що відкрилося цілюще водне джерело, але туди всім зась, бо воно на території таємної військової частини. Це все хоч якось виправдовувало заборону паломництва на лікування. Найдокучливішим, кому не могли відмовити, вимушені були при нагоді попутним літаком возити «цілющу» воду з місцевої річечки до Москви. І, кажуть, були випадки зцілення! Особливо допомагала вода при нервових захворюваннях дітям, яких серед столичних мешканців було багато. Можливо, що ця річкова вода і правду була цілющою. Організм наш більше, ніж наполовину, складається з води. І коли столичну муляку, що тече з кранів замінити в організмі на чисту джерельну воду, то і болячки відступають. Що то значить вода!