Сьомий полюс

«Зі старих архівів»

Микола ХОДУС

(Початок дивись в № 41, 42, 43, 45, 48, 49, 50, 52, 1, 2)

Вивчивши матеріали наших досліджень, команда конструкторів взялася перевіряти підйомну силу та інші граничні дані Антигравітона. Оскільки ми поки що залишалися поза програмою, то, віддавши створеного апарата, повернулися до нашої рідної Літаючої Скіфської Баби, яка сиротливо стояла на зконструйованій нами підставці, всими покинута. «На нашу появу вона ніяк не зреагувала», — жартома сказав старший, коли ми ввійшли до кімнати. Пульт керування лежав на столі. За його дослідження так ніхто і не взявся. Лежаки, з яких «стартували» посланці були на тому ж місці, перед Бабою. Прилади всі, за допомогою яких ми досліджували Бабу, були знесені в один куток кімнати, де стояли стелажі і вже припали пилюкою. Там же лежали і деякі паперові стрічки з самописців, до яких у нас тоді в сутолоці руки не дійшли. «От з них і почнемо розминку перед новим етапом роботи», сказав шеф. І ми, забравши стрічки, попрямували до робочого кабінету. Кожному шеф виділив по кілька стрічок, і ми почали в них копирсатися. Я б не сказав, що робота була захоплююча: діаграми, графіки, порівняльні таблиці...
А коли навалюється така пісна на події робота то відразу хочеться взяти відпустку чи принаймні відгули.
Та шеф і говорити не захотів на цю тему: працювати, працювати і ще раз працювати! І ми вимушені були змиритися. Попутно я вирішив форсувати роботи по своїй дисертації. І взяв до уваги все, що мене напряму стосувалося із уже складених таблиць та графіків, перезнявши з них копії. Продовжуючи роботи, по черзі ходили знімати покази з приладів, датчиками яких ми знову опутали Бабу. В той день була черга старшого знімати покази. І він, взявши книгу для записів, попрямував на перший поверх, в лабораторію.
Через декілька хвилин, він захеканий, влетів до нас, рвучко відкривши двері і, перевівши дух, видихнув: «прилетів». І розшифрував відразу своє повідомлення, що прилетів КГБіст через Бабин портал. Ми кинулися вниз. Я побіг в санітарну частину, а шеф зі старшим до лабораторії. І все закрутилося. Понабігли лікарі, медбрати, начальник охорони. Поклавши «самопосланця» на ноші, віднесли його до карантинного приміщення. Де його взяли під свою опіку лікарі та брати-КГБісти. А ми повернулися до нашої Баби, щоб оглянути все і позаписати-таки покази приладів. Пульт керування лежав на місці, і мене прямо тягнуло взяти його до рук. Про що я сказав вголос. Та шеф заборонив, сказавши, що і йому отоді теж було надиктоване бажання взяти пульта до рук. Ми позаписали все, що треба і попрямували до дверей.
Я оглянувся на шефа, що затримався біля самописця і окликнув його. На що він, повернувшись до мене, відповів, щоб ми ішли працювати, а він зараз наздожене. Ми зі старшим пішли до кабінету і приступили до роботи по аналізу останніх даних. Матеріал виявився цікавим, і за роботою пролетіла майже година. А шефа все не було. Ми стривожилися. Старший запропонував піти на пошуки. Вони не увінчалися успіхом. Шефа ніхто не бачив, в жодному кабінеті його також не було. Зате біля Баби ми знайшли його записника, триколірну кулькову авторучку і окуляри в футлярі. Старший звернув увагу, що і пульт керування Бабин лежав не на місці. Страшна здогадка прийшла нам одночасно: шефа украла Баба! Ми побігли до професора.
Професор, уважно нас вислухавши, пішов знову до червоного телефону — дзвонити до столиці. А ми, розгублені, пішли знову до Баби. Може ще якийся слід знайдемо. Та нічого не знайшовши, позамикали кабінет та лабораторію і пішли до спального корпусу. По дорозі я згадав свій давній сон в автобусі, коли ми вперше їхали дл Енська, і розповів його старшому. Тільки мені снилося, що пропали і шеф, і Баба.
На другий день знову прилетіла команда пересилки і почали вивчати ситуацію. Нас по тричі опитали, все описали, лабораторію опечатали і знову поставили вартового. А ми продовжували працювати над матеріалами. В трудах пройшов цілий тиждень. Ми навідувалися по декілька разів на день справлятися, чи не виявили де шефа зв`язківці. Та ніяких новин не було. Так пройшов майже місяць. Говорили, що самопосланець-КГБіст повідав цікаві речі у зв`язку з його телепортацією. Та більш детальних новин нам узнати не вдалося. Захист наших зі старшим дисертацій пройшов у закритому режимі. Ми після захисту накрили столи в кафе-їдальні і добре гульнули. Пили і за здоров`я шефа, де б він ни був. А другого дня охоронець почув гуркіт за дверима лабораторії і викликав начальника охорони. Відкривши двері, вони виявили, що Літаюча Скіфська Баба пропала! Спецслужбам була робота... Та не дивлячись на їх зусилля, Бабу так і не знайшли. Постамент був перекинутий, кріплення розкручені, і очевидно, що Баба пролетіла через тунель та трубу котельної та і була така. Пульта керування також не знайшли. Суцільна загадка.
А коли об`єкту наших досліджень не стало, то і нам тут роботи не було. Пора було збиратися додому. От тільки, де тепер шукати шефа? Що говорити його сім`ї? Залишається надіятися, що він виплутається з цієї такої незвичайної ситуації. Напрацьовані матеріали у нас всі вилучили по акту. Правда, я залишив собі фотокопії на дванадцяти плівках. Для цього був у мене фотоапарат «Київ-Вега». Правда, з ним прийшлося розпрощатися, викинути у вигрібну яму. Головне вивезти плівки. Через чотири дні ми вже були вдома. Прийшовши до інституту ми відразу пішли до керівника нашого НДІ. З похнюпленими головами ввійшли до його кабінету і вклякли. Перед нами рядом зі керівником стояв наш шеф! Поглянувши на нас, запитав, чи ми речі його привезли? Я відчув, що у мене туманиться в голові, і сів прямо на підлогу. Старший також був не в кращому стані. Виявляється, шеф «домовився» з Бабою, запрограмувавши її на повернення у вихідну точку та свою телепортацію. Так і закінчилося наше відрядження.