Таке не забувається ніколи!

Переможці V «Олексиних читань» побували в Києві на могилі Олекси Тихого Юлія Пивовар
19 травня 2012 року Київ радо зустрічав переможців V Олексиних читань: Григорія Уварова (ЗОШ №1), Вікторію Квітко (ЗОШ №4) і випускницю Донецького національного університету Тетяну Митюрьову. Наша група зустрілася з Володимиром Тихим у ботанічному саду імені академіка О.В.Фоміна Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Вже протягом трьох років мандрівка Києвом починається саме звідси – щоб гості столиці вперше почули не гомін великого міста і величезні багатоверхівки, а відчули красу природи.

Потім наш шлях проліг через реконструкцію парадної брами Київської Русі – Золоті ворота до старої частини міста. Надзвичайно цікава розповідь Володимира Тихого про історію Києва та його життя захоплювала й не давала помічати плин часу. А його було не так багато, тому, не забуваючи своєї основної мети, ми направилися до Байкового кладовища. Нажаль, цього разу з нами не зміг зустрітися ані Василь Овсієнко, ані Левко Лук’яненко, так як перебували на важливих зустрічах напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій, але син Олекси Тихого Володимир, як завжди, чудово виконав свою роль.

Підійшовши до могили, Володимир Олексійович розповів про свою останню зустріч з батьком, про ставлення працівників табору, про процес перепоховання. Слухаючи його, сидячи біля могили свого видатного земляка, ми відчули дивне враження – ніби знаходимося біля могили дуже близької людини… Безперечно, це заслуга Володимира Тихого, який спокійно, якось по-домашньому, ніби давнім друзям, розповідав нам про Олексу Тихого, його захворювання та переживання, про те, як його самого, 26-річного юнака, змушували відмовитися від рідного батька та української мови. Така бесіда не може не залишити свого сліду!

Перебуваючи на Баковому кладовищі, ми не могли не відвідати могили й інших видатних діячів України: президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмаки, В’ячеслава Чорновола та інших. Завітали ми й до українських письменників радянського часу: Максима Рильського, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Олеся Гончара. Брак часу не дав нам відвідати могилу Лесі Українки, яка знаходиться в старій частині кладовища, але це вже завдання іншої групи дослідників життя української інтелігенції.

Від імені всіх учасників поїздки хочеться щиро подякувати Донецькому обласному товариству імені Олекси Тихого та особисто Євгенію Шаповалову за її організацію та виховання в молоді свідомого й патріотичного ставлення до минулого й сьогодення України!