Як москалі до бандерівців їздили

Світлана КРЬОКА

bujKolo0y3g На початку жовтня Дружківський технікум ДДМА отримав запрошення взяти участь у Волонтерському потязі єднання України «Труханівська Січ». До речі, це вже третій потяг, а перший приїхав до нас на Донеччину у квітні 2016 року. Авторами цієї ідеї були діти сиротинця міста Винники Львівської області, які приготували подарунки дітям Донбасу і звернулися до волонтерів за допомогою.

Я пам’ятаю, як ми тоді готувалися до зустрічі і хвилювалися водночас. До нас в технікум прибула група «Вертеп», разом з волонтерами та психологами. Виступ «Вертепу» був феєричним, більше половини студентів, що були у актовій залі, танцювали і підспівували артистам. Але, повернувшись назад, я побачила дітей, які спідлоба спостерігали за виконанням українських пісень. Промайнула думка: «А що я зробила для того, щоб вони змінили своє відношення до України?»
І тут з’явилась така можливість. Коли директор технікуму Віктор Павлович Баштовой запропонував очолити групу студентів для поїздки, я багато не думала. Родина підтримала мій порив, і 19 жовтня потяг «Костянтинівка – Київ» віз нас до столиці.
Хочу відмітити, що другий потяг з заходу України поїхав влітку на Луганщину. Його мета: поєднати молодь нашої країни у вирішенні тих проблем, які накопичувалися ще з перших років незалежності. Назва потяга походить від острова на Дніпрі у Києві, де розмістилися козаки, що стояли на Майдані під час подій 2014 року. Волонтери там заснували юнацький табір, де зовсім безкоштовно може відпочивати молодь. Їх навчають історії, бойовим мистецтвам козаків, виконується відповідний режим, тобто дуже схоже на табір бойскаутів.
Хвилювалася, що не знайду студентів на цю поїздку... Як же ми погано знаємо нашу молодь! Від бажаючих не було відбою, прийшлося радитися з колегами та психологом, щоб обрати найдостойніших. Можливо, хтось зауважить, що це порушення навчального процесу, але Міністерство освіти і науки України надіслало на технікум листа з проханням відпустити студентів та вашого покірного слугу. До речі, потяг підтримали Міністерство оборони, Міністерство освіти. Також є відповідний лист Президента України.
Вперше група з нашого міста зібралася ввечері 13 жовтня. Нам пояснили формат потягу, чим ми будемо займатися (головне це забезпечити вільне спілкування молоді для проведення дискусій та зустрічей). Умови проживання сурові: мешкати будемо у потязі, їжу готують там же. Тому організатори ще раз попросили замислитися і невпевненим у собі залишитися вдома. Я звернулась до своїх студентів з запитанням: «Що будемо робити?» На що почула: «Нам ще більше хочеться поїхати! Відмовлятися ніхто не збирається!»
До складу групи з Дружківки увійшли Народний Герой України Анатолій Данилович Водолазський, 8 студентів та викладач Дружківського технікуму ДДМА, 2 представника міського відділу народної освіти, 3 старшокласника та 3 волонтера.
У столицю ми прибули вранці 20 жовтня. До відправки «Труханівської Січі» залишалося декілька годин, і ми вирішили прогулятися по Києву. Спочатку організатори запропонували відвідати Верховну Раду, але там довелося довго чекати. Рішення з’явилося само собою: Майдан, Небесна сотня, Хрещатик. Коли я вперше приїхала в Київ у 2015 році, то хотіла спочатку відвідати Майдан і схилити голову перед патріотами, що поклали своє життя на вівтар свободи. Дуже добре знаю неадекватне відношення наших земляків до тих подій. Перевиховувати старше покоління дуже важко, але я знаю, що ми повинні боротися за душі і погляди наших дітей, які народилися в цій країні, зростали, навчаються. Не треба їх труїти розповідями про те, як добре було жити в Радянському Союзі, бо не можна в одну річку ввійти двічі. І зовсім не треба їм говорити, що Росія нам допоможе... Я ніколи не думала, що доживу до того, що на моїй рідній землі буде литися кров і будуть гинути люди. Нам довго розповідали про кровожерливих бандерівців. Людоньки, а ви там були? Ви спілкувалися з мешканцями Заходу України? Говорю так тому, що неодноразово там була. І мені дуже хотілося, щоб там побували мої студенти, на свої очі побачили ровесників та знайшли з ними спільну мову. Бо на своїх долонях вони тримають майбутнє нашої Батьківщини. Ради цього можна витримати і важкі умови, і недосипання, і розлуку з родиною!
О другій годині дня, розмістившись у комфортних сучасних вагонах, після інтерв’ю і урочистих проводів, потяг мчав нас на захід. І першим містом на нашому шляху була Вінниця. До складу пасажирів потягу входили студенти та школярі Донецької та Луганської областей, керуючи групами, волонтери, військові, капелани, артисти та журналісти. Географія міст дуже широка: Авдєєвка, Покровськ, Маріуполь, Северодонецьк, Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов’янськ, Лисичанськ, Львів, Київ.

Далі буде