З квітами до Олекси

Юлія Пивовар

За традицією, переможці «Олексиних читань» відвідують на початку травня (у роковину смерті Олекси Тихого) його могилу на Байковому кладовищі. Цього року така участь випала студенткам Слов’янського педагогічного університету Наталії Перепеленко та Ганні Чорненькій і мені, вчительці дружківської ЗОШ №4.

6 травня в Києві нас радо зустрів Володимир Тихий — людина надзвичайно цікава, товариська та доброзичлива. Відразу ж він запропонував нам відчути себе справжніми гостями міста і розпочати свій похід так, як його починали багато віків тому давні князі та купці – через Золоті ворота. Пройшовши їх, потрапивши на Софіївську площу, побачивши мальовничий краєвид Михайлівського собору, жодна людина не залишиться байдужою! Супроводжувалась наша екскурсія цікавою розповіддю про історію міста, видатних людей та пам’ятки архітектури.
Та головною нашою метою стало відвідування могили Олекси Тихого, що на Байковому кладовищі. Це «Місто мертвих» має вже свою специфіку впливання на людину. Біля могили Тихого та його побратимів — політв’язнів Василя Стуса та Юрія Литвина — нас чекали керівник Донецької обласної філії Союзу українок Людмила Огнєва та Василь Овсієнко, колишній політв’язень. Як тільки зав’язалась бесіда, ми відразу відчули надзвичайну силу духу, особливу енергетику, не піддатися якій просто не можливо! Василь Овсієнко розповів нам про свою останню зустріч з Олексою, про його страждання в таборі та незламність духу. Показав свою шапочку колишнього в’язня та ключі від камери: «Це «робочий інструмент» тюремних надзирателів колонії особливого режиму, де я відбував свій третій строк ув’язнення, — пояснив нам Василь Васильович. — Ключі я знайшов в одній з камер тюрми, вже порожній та напіврозваленій, в 1989 році. Тоді я їздив на Урал у складі групи, яка займалася перепохованням Тихого, Литвина і Стуса. Ось цей ключ — номер три, вочевидь, від третього карцеру, звідкіля Стус вже не вийшов живим…»
Дізналися ми від нього й про те, що зараз в колишньому таборі особливого режиму ВС- 389/36 селища Кучево Чуковського району Пермської області, який діяв з 1 березня 1980 до 8 листопаду 1987 року, знаходиться музей.
Поклавши квіти на могилу свого земляка та його товаришів, Василь Овсієнко запропонував нам відвідати могили інших дисидентів. А це і Анатолій Лупиніс, і Микола Руденко, і Надія Світлична, і багато інших видатних синів України. Вражало й те, що на цвинтарі, напевно за іронією долі, напроти колишніх політв’язнів було поховано багато їх переслідувачів та ворогів. Але, як ми бачимо, життя всіх урівняло та розсудило...
Після відвідування Байкового кладовища ми відправилися насолоджуватися краєвидами Києва. Звичайно, на першому місці був Майдан Незалежності та Хрещатик з усіма їх пам’ятками. А вже потім, дуже стомлені, але надзвичайно задоволені, почали збиратися додому.
Безперечно, хочеться виразити величезну подяку організаторам нашої поїздки — обласному товариству ім. Олекси Тихого і особливо Володимиру Тихому, без якого наша екскурсія була б сухою та поверховою. Ми дуже вдячні також Людмилі Огневій та Василю Овсієнко за їх любов до Батьківщини. Адже всі ми, незалежно від своїх політичних уподобань, повинні уклонити голови перед справжніми патріотами України, бо, які б події не відбувалися в нашій країні зараз, саме завдяки їм, їхнім зусиллям та стражданням, ми живемо в самостійній та незалежній державі!